Глава 34. Даріан

— Мій королю. Ви сказали в залі про весілля. Про нового спадкоємця. Але ми з вами планували інше. Там, у листах, у наших розмовах до вашого зникнення... Ви казали, що Берегиня — це святий ключ, який має назавжди запечатати Хаос через великий обряд самопожертви. Ви мали одружитися з нею і забрати собі її магію. Ви передумали? Ви дійсно хочете просто розділити з нею ложе, як звичайний смертний чоловік? Чи це просто політика, яку я не в силах осягнути?

Малкор повільно, з неприродною, майже зміїною грацією повертається до мене. Його обличчя в напівтемряві кабінету здається висіченим із сірого, мертвого граніту. Тіні під його очима залягли так глибоко, що здаються провалами в нікуди.

— Обряд відбудеться, Даріане. Не сумнівайся. Моє горло перехоплює раптовий спазм. Повітря в кімнаті стає важким, наелектризованим, наче перед ударом блискавки. Я бачу, як кінчики його пальців ледь помітно тремтять, але не від старості, а від надлишку чужої енергії.

— Що це означає? Про що ви говорите? Якою ціною?

— Мені потрібна її сила. Вся, до останньої краплі, без залишку, — він підходить ближче, і я бачу в його розширених зіницях ледь помітне, але виразне фіолетове мерехтіння, наче відблиск далекої пекельної пожежі, що жевріє в самому центрі його істоти. —Сильний спадкоємець мені справді не завадить — він стане ідеальним, чистим сосудом для моєї власної душі, коли це старе тіло остаточно зноситься під тиском моєї могутності. А щодо Еліари... Справжній Обряд поглине її сутність без залишку. Вона віддасть своє світло, свою іскру, свою кров, щоб я став одноосібним Володарем — і Ключем, і Королем одночасно. Вона народить мені сина, а потім... — він робить байдужий, невизначений жест рукою, наче відганяє настирливу муху. — Потім Берегиня більше не буде потрібна цьому світу. Вона виконає свою функцію і згасне, як свічка, що віддала весь свій віск.

Холодна, гостра лють починає закипати в моєму шлунку, випалюючи все інше — повагу, відданість, пам'ять. Він використовує її як інкубатор. Як витратний матеріал для свого егоїстичного безсмертя. Він збирається випити її магію, її життя, а потім просто відкинути, як використану порожню мушлю.

— Ви вб’єте її, — це не запитання. Це гірке усвідомлення, яке в цю мить остаточно випалює в мені останні залишки вірності короні, які я ще плекав. — Ви збираєтеся принести її в жертву власному божевіллю.

— Вона стане величною частиною легенди, Даріане. Ти ж завжди так любив легенди про героїв та їхні величні фінали? — Малкор робить крок, і його рухи здаються занадто швидкими для людини його віку. Він кладе свою важку руку мені на плече. Його хватка залізна, надлюдська, вона тисне на моє тіло, наче багатотонна скеля. — Не здумай стати на моєму шляху. Ти — мій найкращий меч, моя права рука. Не змушуй мене цей меч ламати. Подумай про свою долю.

Я відчуваю, як його пальці впиваються в мій обладунок, майже деформуючи метал. Я схиляю голову в механічному, бездоганному поклоні, щоб він не бачив скаженого вогню в моїх очах, який готовий спопелити цей палац.

— Слухаюсь, мій королю. Я лише хотів зрозуміти масштаб вашої нової величі. Пробачте мої сумніви.

Виходячи з його кабінету, я вже не відчуваю нічого, крім крижаної, монолітної рішучості. Мої кроки тепер звучать твердіше. Малкор, якого я знав, за яким готовий був піти у вогонь і в воду, став божевільним. Те, що повернулося зараз в його обладунках — це потвора, оболонка, наповнена голодною темрявою, що прикривається знайомим обличчям.

Я маю три дні. Лише три дні, щоб викрасти Еліару з цього позолоченого пекла, або загинути, намагаючись це зробити. Другого шансу в нас не буде. І цього разу я не буду мечем у його руках — я стану мечем, що переріже йому горло.