Епілог

Епілог

Валорія ще ніколи не була такою прекрасною. Сонце заливало білосніжні тераси палацу рідким золотом. Сьогодні тут не було місця для палацових інтриг чи страху — повітря було напоєне ароматом квітучих садів, дитячим сміхом та благословенним спокоєм. Минуло п’ять років, і всі зібралися разом, щоб вкотре відсвяткувати перемогу над темрявою, яка ледь не поглинула їхній світ.

Величезний стіл у королівській залі об’єднав тих, хто пройшов крізь вогонь, щоб стати єдиною родиною. На почесному місці поруч із господарями сиділи король А´йден та королева Міріель. Правителі Е´йдолону спостерігали за святом із величною гідністю: А´йден, чий погляд випромінював силу гір, та Міріель, чия м’яка усмішка нагадувала світло зірок. Вони пишалися сином, який знайшов не просто дружину, а своє істинне щастя.

Коли підвівся Малакар ( Ельріх ), присутні відчули вібрацію справжньої сили. Тепер ніхто не сумнівався: він і є той самий легендарний маг. Його мудрість була щитом, який роками оберігав світ, поки він перебував в Е´йдолоні під захистом А´йдена, чекаючи на пробудження Берегині. Поруч із ним сиділа його дружина, додаючи магу тієї врівноваженості, яку мають лише ті, хто знайшов свою пару .

Погляд Олівії зупинився на Морені та Вейнарді. Тепер усі знали правду: темрява, яку викликала тітка Даріна, поневолила Вейнарда, змусивши його носити маску темного мага. Він почувався нарешті вільним, а його очі були знову стали блакитними. Він міцно тримав Морену за руку, її кохання виявилося сильнішим за найтемніші закляття.

— Ми занадто довго жили в ілюзіях, створених ненавистю, — промовив Вейнард, піднімаючи погляд на Олівію та Кейна. — Дякую, що розбили ці кайдани.

Кейн, гордий принц-дракон, сидів поруч із Олівією. Він схилив голову на знак поваги до Вейнарда. Його рука звично спочивала на плечі дружини, а погляд золотистих очей раз у раз повертався до їхнього первістка. Хлопчик, сидячи на руках у батька, раптом простягнув рученята до Вейнарда, і в залі прокотилася хвиля тепла— малюк відчув, що зла більше немає.

Навпроти сиділа Астерія з Еліасом, а їхні діти вже встигли потоваришувати з молодою драконицею Іллірою. Король А´йден піднявся, щоб виголосити тост за вічний союз Валорії та Е´йдолону, і за столом запала урочиста тиша. Слуги почали розливати вино, але коли черга дійшла до Олівії, вона м’яко накрила свій келих долонею.

— Лише яблучний сік для мене сьогодні, — з ніжною посмішкою промовила вона, зустрівшись поглядом із Кейном та королевою Міріель, яка схвально кивнула.

 Малакар загадково всміхнувся. — Це правильний вибір, Берегине, — промовив він. — Адже скоро світло Оріану стане ще яскравішим. У цей світ прийде маленька спадкоємиця твого дару. Нова Берегиня.

Зал вибухнув щасливими вигуками. Королева Селеста та королева Міріель одночасно підійшли, щоб обійняти Олівію. Кейн обережно пригорнув дружину до себе. — Маленька Берегиня... — прошепотів він. — Вона матиме твої очі і мої крила.

Олівія поклала голову йому на плече. Над Валорією розквітали магічні феєрверки, а в синій вишині золота луска драконів Е´йдолону виблискувала поруч із королівськими прапорами. Це був кінець епохи брехні та початок віку справжнього Світла. Їхня історія не закінчувалася — вона лише відкривала нову, найпрекраснішу главу.

                               Це фінал історії!

Щиро дякую всім за підтримку! Це для мене дуже важливо. Мирного всім неба та до нових зустрічей!