Розділ 39

Розділ 39

Вечір прийшов тихо, оповивши замок довгими синіми тінями. Після виснажливого тренування всі розійшлися. Тайнер пішов чистити зброю, Вальдер зник у тінях бібліотеки, сподіваючись знайти там відповіді на свої питання. Але Кейн не міг залишатися в чотирьох стінах своєї кімнати. Кожен камінь тиснув на нього. Він пішов до саду — єдиного місця, де ще можна було відчути аромат квітів, а не попелу. Саме тут, лише годину тому, Еля вела Олівію вглиб саду, до найстарішої його частини.

— Олівіє, зачекай, — Еля раптом стала серйозною і потягнула дівчину за руку до невеликої альтанки, обплетеної сизим плющем. — Тут живе та, хто знає про землю більше за всіх нас. Моя бабуся, з маминої сторони, леді Мірабель. 

В альтанці на плетеному кріслі сиділа жінка, чиє волосся було білим, як сніг на піках Е´йдолону, а шкіра — поцяткована зморшками, наче кора старого дуба. Вона повільно підвела очі на Олівію. У цих очах не було суворості королів, лише нескінченний спокій.

— Ти прийшла, Берегине, — проскрипів її голос. Вона взяла долоню Олівії у свої, і дівчина відчула неймовірне, материнське тепло. — Не бійся того, що попереду. Лабіринт — це лише дзеркало.

Стара драконка пильно подивилася на Олівію, ніби бачила всі її тривоги.

— Запам’ятайте мої слова, діти, — Мірабель перевела погляд з Елі на Олівію. — Іноді, щоб побачити світанок, потрібно пройти крізь саму гущу темряви. Не намагайтеся розігнати її силою — просто йдіть крізь неї, тримаючи світло всередині.

 Драконка нахилилася до Олівії і прошепотіла їй:

 — Щоб ти не почула про прокляття Дракона і Берегині, не піддавай сумніву кохання Кейна. Ви призначені одне одному. А тепер йдіть. Вірте в свої сили і все буде добре.

Олівія після почутого захотіла побути сама в саду. Еля розуміла, що дівчині зараз нелегко, потрібно побути наодинці з думками. Вона попрощалася і пішла додому.

 Тепер, коли сонце остаточно сховалося, Кейн побачив дівчину біля білого дерева, що квітло навіть у такі часи. Олівія стояла, притиснувшись лобом до шорсткої кори. Листя тихо шелестіло, реагуючи на її присутність — вона живила сад своєю магією, навіть не усвідомлюючи цього. Дівчина відчула його присутність ще до того, як почула кроки. Рослини розповіли їй про наближення принца. Наче раділи, що він поруч.

— Ти довго стоїш там? — тихо спитала Олівія, не обертаючись.

 — Достатньо, щоб зрозуміти, що не зможу піти, не сказавши те, що має бути сказано, — відповів , підходячи ближче.

Олівія повернулася. Вона виглядала втомленою, але в світлі місяця її очі здавалися двома глибокими озерами, в яких Кейн готовий був потонути. Повітря між ними стало настільки густим, що здавалося, його можна торкнутися пальцями. Кейн зробив крок до неї. Його зазвичай непроникна маска впевненості розсипалася. Залишився лише чоловік, який стояв перед лицем невідомості.

— Я не знаю, що чекає на нас у Лабіринті, Олівіє, — почав він, і його голос злегка здригнувся. — Ельріх каже, що ми маємо бути командою. Але я… я вперше не впевнений, що зможу контролювати власні  думки та дії.

Олівія хотіла щось сказати, але він підняв руку, зупиняючи її.

 — Дай мені закінчити. Все життя мене вчили, що почуття — це слабкість. Що воїн і майбутній правитель має бути стриманим, сильним. Я думав, що якщо я буду достатньо сильним, зможу захистити світ самотужки. Але з’явилася ти.

Він зробив останній крок, так що між ними майже не залишилося простору. Тепло його тіла огортало її.

 — І я не можу контролювати це. Я не можу наказати собі не думати про те, як тобі страшно. Не можу перестати боятися кожної хвилини, коли ти не в моєму полі зору. Я намагався ігнорувати це, придушувати . Але мій вогонь лише робить це почуття яскравішим. Він гірко всміхнувся, дивлячись їй у вічі. — Якщо це робить мене слабким… то нехай так і буде.

Голос Кейна, зазвичай твердий і рівний, зараз вібрував від напруги. Він зробив крок до дівчини, і простір між ними наелектризувався. — Я кохаю тебе, Олівіє. Він вимовив це так, ніби це було найнебезпечніше заклинання в його житті. — Раніше я був непереможним, бо мені не було чого втрачати, крім власного життя. Тепер же... тепер Малакар може знищити мене одним ударом, якщо цей удар буде спрямований у твій бік. Це не слабкість, Олівіє. Це щось набагато страшніше — це відповідальність за іншу душу. Я все життя вчився захищати інших, але тільки зараз я вчуся жити, кохати. І якщо Лабіринт захоче використати це проти мене — нехай спробує. Моє кохання — це єдина істина, яку він не зможе перетворити на ілюзію. Бо ілюзія не може так боліти й так гріти одночасно.

Він замовк, і в тиші саду було чути лише прискорене серцебиття обох. Його вогонь, що завжди вирував навколо нього захисним бар'єром, зараз згас, поступившись місцем незвичній, майже лякаючій відвертості. Він стояв перед нею, позбавлений обладунків суворості — просто чоловік, що вперше в житті віддав своє серце в чужі руки.

Слова зависли в повітрі, чисті та небезпечні. Олівія не відповіла одразу. Вона дивилася на втомленого, але такого рішучого Кейна. Спогад про слова леді Мірабель важким тягарем ліг на її плечі.

— Леді Мірабель згадувала про давнє прокляття, Кейне, — тихо, ледь чутно вимовила Олівія, міцніше притискаючись спиною до стовбура дерева. — Вона просила не піддавати сумніву твої почуття, але... про яке прокляття Дракона і Берегині вона говорила? Що приховують легенди?

Кейн на мить заплющив очі, наче цей докір завдав йому фізичного болю. Коли він знову подивився на неї, в його погляді була серйозність.

— Це таємниця нашого роду, яку правителі Е´йдолону передають від батька до сина, — глухо відповів він. — Багато століть тому темна магиня, чиї почуття знехтував мій пращур заради своєї Берегині, прокляла наш рід. Вона прирекла кожного дракона королівської крові, що обере серцем Берегиню, на безумство, якщо той її втратить. І коли дружину підступно вбили, прокляття активувалося — первісний вогонь випалив розум нещасного правителя. Він став диким звіром, який у сліпому горі трощив і спалював усе навколо, поки інші дракони не змушені були вбити його. Відтоді, злякані цією кривавою історією, наші воїни трималися від Берегинь якнайдалі. Вони бояться не нашого кохання, Олівіє. Вони бояться мого безумства, якщо з тобою щось станеться.