Розділ 35

Розділ 35

До обіду всі знову зібралися разом. Атмосфера була невимушеною, майже домашньою. Ілліра жваво розповідала про те, як вона ледь не спалила коштовний пергамент під час уроку каліграфії, намагаючись вивести особливо складну літеру "Д", чим викликала теплу посмішку навіть у суворого Айдена. Олівія почувалася частиною цієї великої родини під назвою "Золотий Рід". Вона відчула хвилю спокою, що накрила її, як теплий плед. Вона усвідомила: всі ці дрібниці — сміх Ілліри, мудрі погляди Айдена, тихі жести служниць — створюють не просто дім, а цілий світ, у якому її сила може існувати без страху. Дівчина м’яко посміхнулася, відчуваючи, як серце наповнюється довірою. Магія більше не тиснула на неї; тепер принцеса відчувала її як дихання світу, що пульсує разом із нею.

Раптом до зали увійшов сивочолий дворецький — старий дракон у людській подобі, чия шкіра на руках нагадувала пергамент, але очі світилися гострим розумом. Він служив родині ще з часів діда Кейна.

 — Ваша Величносте! Принцесо Олівіє! —  урочисто промовив він. — У Світлій залі чекає родина врятованого вчора хлопчика, Тіріона. Вони просять дозволу подякувати своїй рятівниці.

— Ми їх приймемо, — коротко кивнув король, відкладаючи прибори.

Перехід до Світлої зали був урочистим. Коли Олівія увійшла до зали, то побачила батьків Тіріона. Це були спадкові артефактори, чиє життя було пов'язане з виготовленням магічних предметів та захистом кордонів за допомогою створених ними оберегів. В їхній поставі відчувалася особлива шляхетність — гордість майстрів, які вміють вкладати живу магію в камінь та метал.

Побачивши принцесу, вони схилилися в глибокому поклоні. Сам Тіріон, уже цілком здоровий і з сяючими очима, стояв попереду, тримаючи невелику коробочку з білого дерева, прикрашену різьбленням у формі гірських піків— свій перший справжній артефакт .

— Принцесо, — почав батько хлопчика, кремезний чоловік із золотавим волоссям, що мерехтіло при світлі . — Ви повернули нам наше майбутнє, нашу радість. Ми просимо вас прийняти цей скромний дар, створений нами спеціально для вас.

Тіріон несміливо підійшов до Олівії, його руки ледь помітно тремтіли. Вона відкрила коробочку і затамувала подих, всередині, на чорному оксамиті, лежала витончена брошка у формі метелика. Вона була зроблена з рідкісного "срібного вогню" — металу, що видобувається в найглибших печерах і мерехтить власним світлом навіть у повній темряві.

— Це артефакт, принцесо, — пояснила мати хлопчика, чиї очі світилися вдячністю. — В крила метелика вставлено камінь одноразового порталу. Якщо ви колись опинитеся в біді, від якої не буде порятунку, просто міцно стисніть брошку і подумайте про Е′йдолон. Вона перенесе вас сюди, в безпеку, крізь будь-яку темряву чи завісу . Навіть Темні землі не стануть перешкодою.

Олівія обережно торкнулася холодного, пульсуючого металу.

 — Дякую вам... Це занадто дорогоцінний подарунок. Я просто зробила те, що підказало мені серце.

— Не дорожче за життя нашого єдиного сина, — просто відповів чоловік.

Коли гості пішли, Кейн підійшов до Олівії і допоміг приколоти брошку до її сукні. Його пальці на мить торкнулися її шкіри, і Олівія відчула хвилю тепла, що прокотилася тілом.

 — Тепер у тебе є ключ від нашого дому, який завжди з тобою, — тихо сказав Кейн, і в його погляді вона прочитала щось більше за просту опіку.

 — Ого, «срібний вогонь»! — пролунав знайомий дзвінкий голос, і з-за високої мармурової колони випурхнула Еля.

Вона підійшла ближче, безцеремонно розглядаючи метелика на сукні Олівії, і захоплено цокнула язиком.

— Олівіє, ти хоч розумієш, що це означає? Це не просто портал для порятунку. У нашому народі вироби з такого металу дарують лише тим, кого вважають частиною родини. Тепер ти офіційно одна з нас, — дівчина-драконка весело підмигнула принцесі. — Навіть якщо ти колись надумаєш втекти, цей метелик знайде дорогу назад до Е′йдолону швидше, ніж Кейн встигне осідлати вітер.

— Елю, твій хист опинятися в центрі подій без запрошення просто вражає, — зауважив Кейн, хоча в його голосі не було роздратування, лише легка втома.

— Ой, облиш! — вона відмахнулася від принца і взяла Олівію під руку. — Я просто прийшла переконатися, що ти не залякав нашу Берегиню своїми розповідями про «важливість тренувань». До речі, Олівіє, брошка ідеально пасує до твоїх очей. Але якщо Кейн буде занадто нудним під час прогулянки — просто стисни метелика і лети до мене в оранжерею, там значно веселіше.

Кейн лише хитав головою, дивлячись на них, але Олівія помітила, як розслабилися його плечі. Присутність Елі розряджала атмосферу, додаючи до стародавньої величі замку краплину звичайного затишку.

— Ну що, йдемо? — Еля потягнула Олівію до виходу на терасу. — Я якраз хотіла показати тобі, як весна в Е′йдолоні за одну годину може змінити колір схилів з білого на смарагдовий.

 Раптом вона різко вернула голову в сторону і посміхнулася:

 — Ілліро! Ану виходь із кущів, я знаю, що ти там ховаєшся!

Через мить до них приєдналася молодша принцеса, і їхня невелика процесія рушила до садів. Еля йшла поруч, постійно відволікаючи Ілліру жартами та історіями, даючи Кейну та Олівії можливість побути в тій особливій тиші, яка щоразу виникала між ними. Саме Еля першою зупинилася біля покручених старих дерев, вказавши пальцем углиб заростей жасмину:

— Дивіться! Дух лісу... Він прийшов не до нас, Кейне. Він відчув ту, хто нарешті розбудив це місце.

Коли Олівія ступила на м'яку траву, її магія раптом відгукнулася. Серце дівчини калатало від здивування і радості. Вона відчула, як кожна частинка її тіла ніби резонує з корінням дерев і стеблами квітів, що відгукувалися на її присутність. Навколишній світ ніби вдихнув разом із нею: вітер шепотів серед листя, а квіти нахиляли голови, немов вітали . Ця єдність з природою дала їй відчуття, що вона більше не одна у боротьбі з темрявою. Дівчина відчула такий потужний приплив енергії, що мимоволі зупинилася. Навколо неї рослини почали розквітати в прискореному темпі: закриті бутони розкривалися, випускаючи солодкий аромат, а ліани тягнулися до її рук.