Розділ 33

Розділ 33

Вечір знову опустився на гори, фарбуючи піки в кольори золота та пурпуру. Олівія заснула з відчуттям, що вона нарешті знайшла друзів, яких неможливо підкупити чи зламати. Вона знала, що шлях тренувань буде важким, а попереду чекають битви, від яких залежатиме доля світу. Але поруч був той, хто обіцяв тримати її за руку, і таємний шепіт гір обіцяв, що надія ніколи не вмирає там, де серця б’ються в унісон. Попереду був новий день, і вперше в житті Олівія не боялася його зустріти.

Після  всього пережитого Олівія міцно заснула . Сон був глибоким, без сновидінь, наповненим лише тихим гулом гір. Прокинулася вона від того, що хтось дуже енергійно розсував важкі оксамитові портьєри на вікнах.

— О, сонячна квіточка нарешті розплющила очі! — пролунав дзвінкий голос.

Олівія мружилася від яскравого світла. Біля вікна стояла дівчина, на вигляд лише на кілька років старша за неї. На ній був практичний шкіряний жилет поверх білої сорочки з широкими рукавами та штани для верхової їзди — нетиповий одяг для дівчат в цьому світі подумала Олівія. Її волосся мало дивний відтінок — наче мідь, змішана з рожевим золотом, а очі іскрилися бурштином.

— Я Еліана, але для друзів просто Еля, — дівчина підійшла до ліжка з  грацією хижака. — Мій батько — генерал авангарду, а я… ну, я та, хто має витягнути тебе з цієї золотої клітки, поки ти остаточно не занудилася  від повчань Ельріха.

— Приємно познайомитися, — Олівія сіла, поправляючи волосся. — Ти теж драконка?

Еля розсміялася, і цей сміх був схожий на дзвін гірського кришталю.

— Кожною клітинкою! Хочеш подивитися? Хоча ні, тут замало місця, я рознесу твою чудову кімнату. Кейн просив мене зайти. Він сказав, що ти «особлива», але забув згадати, що ти ще й неймовірна сміливиця. Весь Е′йдолон гуде про те, як ти врятувала малого Тіріона. Це було… неймовірно. Навіть наші найстаріші цілителі так не вміють.

 Олівія мовчала, тільки дивилася та слухала нову знайому. Еля підійшла до шафи й без церемоній почала перебирати сукні Олівії. — Так, це занадто офіційно, це занадто пишно… О! Оце підійде. Одягайся, ми йдемо на справжню екскурсію Е′йдолоном . Я покажу тобі місця, куди Кейн тебе ніколи не заведе, бо він занадто правильний і нудний.

Через пів години дівчата вже йшли вузькими підвісними містками, що з’єднували житлові вежі Цитаделі з віддаленими скелями. Еля йшла впевнено, навіть не тримаючись за поруччя, тоді як в Олівії паморочилося в голові від виду прірви під ногами.

— Не бійся, — Еля зупинилася і простягнула руку. — Е′йдолон тримає своїх. Ти відчуваєш? Гора знає, що ти тепер — частина нас.

Вони дійшли до вежі, що височіла над тренувальними майданчиками. Звідси було видно все: як молоді дракони вчаться маневрувати в потоках повітря, як гвардійці відпрацьовують удари мечами.

— Дивись туди, — Еля раптом замовкла, а її щоки злегка порожевіли. Вона вказала на групу воїнів, серед яких виділявся високий чоловік із попелястим волоссям. Він саме відбивав атаку відразу двох суперників, рухаючись зі швидкістю блискавки.

— Це Варіан, — прошепотіла Еля, і її голос втратив звичну зухвалість. — Найкращий дракон і найбільший впертюх у всьому королівстві.

Олівія помітила, як Еля стиснула пальцями поруччя.

— Він тобі подобається? — м’яко запитала принцеса.

— Подобається? Олівіє, я літаю за ним хвостом уже два роки! — вигукнула Еля, а потім схаменулася й озирнулася. — Але він бачить у мені лише доньку генерала або «малу Елю». Він каже, що серце воїна належить небу. А я кажу, що небо велике, там вистачить місця для нас обох! Але дракони… ми іноді буваємо занадто зациклені на обов’язку. Як і Кейн. Ти ж помітила, як він дивиться на тебе? Як на артефакт, який боїться розбити.

Олівія відчула, як її серце тьохнуло.

 — Він просто хоче мене захистити.

— Захист — це добре, але нам, дівчатам, іноді хочеться вогню, а не лише парасольки від дощу, — Еля підморгнула. — Ходімо далі. Я покажу тобі Оглядову печеру. Там зберігаються записи про всіх Берегинь, які колись відвідували Ейдолон. Мій рідний брат каже, що там є таємний прохід.

Вони спустилися в глибину гори, де повітря було прохолодним і пахло старою магією. Печера була заповнена кристалами, що світилися м’яким блакитним світлом. На стінах були вирізьблені руни та зображення жінок, навколо яких розквітали квіти навіть серед каміння.

— Наша бабуся, Ліанна, про яку тобі згадував Кейн… вона була не просто королевою. Вона була  дуже мудрою драконкою, — Еля провела рукою по зображенню жінки з пташкою. — Ти знаєш, чому вільшаник вибрав тебе? Бо він відчуває істину. Птахи не обманюють. Якщо він з тобою — ти вдома.

Дівчата сіли на кам’яну лаву біля невеликого підземного озера. Еля дістала з кишені кілька ягід лохини й поділилася з Олівією.

— Розкажи мені про Валорію, — попросила Еля. — Це правда, що у вас там великі дерева, яскраві квіти? І ще… тебе справді зрадила служниця?

Питання так і сипалися з вуст дівчини. І Олівія почала розповідати їй про все. адже відчувала довіру. Про золоті зали, які здавалися в’язницею, про Даріна, чия усмішка завжди була холодною, про зраду Ліни. Еля слухала уважно, її бурштинові очі спалахували гнівом, коли мова заходила про принца-ілюзіоніста.

— Цей Дарін… якби він потрапив до моїх пазурів, я б навчила його справжніх ілюзій. Наприклад, ілюзії того, як це — падати з висоти тисячі ліктів! — Еля войовниче змахнула рукою.

Олівія вперше за довгий час засміялася так щиро, що сльози виступили на очах. Поруч із цією дівчиною вона почувалася не «символом» чи «ключем до сили», а просто Олівією.

— Дякую тобі, Елю, — тихо сказала вона. — Мені дуже бракувало… подруги. Справжньої.

— Гей, ми тепер в одному човні, — Еля обійняла її за плечі. — Ти допоможеш мені приборкати цього крижаного воїна Варіана, а я допоможу тобі розтопити броню Кейна. До речі, сьогодні ввечері на терасі будуть танці. Ну, як танці… будуть музики. Дехто буде танцювати, а «вперті» дракони просто хвалитися своєю силою, але це гарний привід одягнути ту фіалкову сукню і змусити Кейна забути, як дихати.