Розділ 32

Розділ 32

Олівія відчула, як її серце пропустило удар, адже у Валорії їй теж казали, що любов важлива для зміцнення королівства. Всі говорили про любов як про джерело сили. Це було настільки важливо, що у неї на мить забракло дихання. Але хіба однієї любові вистачить? Роздумуючи про все, вони йшли далі. Прогулянка продовжилася на великій Відкритій Терасі, що наче висіла над прірвою. Це було місце сили, де повітря було настільки наповнене магічною енергією, що на шкірі відчувалося легке поколювання. Олівія стояла, затамувавши подих, і спостерігала за вільним польотом молодих драконів. Кожен їхній рух зливався з повітрям, а магія, що кружляла навколо, віддавала приємним теплом та живою енергією. Її серце завмерло від захоплення — і водночас від усвідомлення власної сили, що пульсувала в долонях, готова відгукнутися на будь-яке життя поруч.

Кейн підійшов ближче, тихо спостерігаючи за нею. Він помітив, як світло її аури змінює відтінки, реагуючи на присутність магії в повітрі. Його погляд став м’якшим, і Олівія відчула, що він наче намагається передати їй частину сили, показати свою підтримку. «Ти справді сильна,» — хотів сказати він, але лише приклав руку до її плеча, дозволяючи їй відчути підтримку.

Повітря наповнилося ароматом свіжості та магічного світла, коли вона усвідомила, що може відчувати природу навколо так, ніби була її частиною. Легкий вітер розвіював пасма волосся, а крихітні блискітки магії в повітрі танцювали навколо, відображаючи її внутрішній стан —захоплення і відчуття дому водночас. Група підлітків-драконів у людській подобі змагалася у швидкості та вмінні часткової трансформації.

Олівія заворожено спостерігала, як юнаки підстрибували в повітря, на мить відрощуючи крила, щоб змінити траєкторію польоту, і знову ставали людьми перед самим приземленням. Це було небезпечне, але прекрасне видовище.

Раптом один із хлопчиків, Тіріон — молодший за інших, із занадто запальним поглядом, — вирішив продемонструвати складний поворот. Він не розрахував сили вітру, що вдарив у розгорнуті крила і його занесло. Магія на мить згасла, і хлопчик із глухим звуком впав прямо на гострий виступ обсидіанової статуї дракона-захисника.

Почувся різкий крик болю, що розірвав тишу тераси. Тіріон упав, міцно стиснувши коліно обома руками. Крізь його пальці миттєво потекла густа, яскраво-червона кров. Наставники кинулися до нього, але вони були занадто далеко.

Олівія не пам’ятала, як опинилася поруч із хлопчиком. Вона не думала про те чи вміє зцілювати, її магія сама знайшла вихід від сплеску переживань за хлопчика. І байдуже що хтось побачить і дізнається . Дівчина не думала про небезпеку викриття. Її серце просто не могло витримати страждання дитини. Очі спалахнули фіолетовим світлом, наче в них розквітла наднова зірка. Навколо долонь завихрився густий зеленкуватий туман, що пахнув лісом, свіжоскошеною травою та життєдайною вологою.

Вона опустилася на коліна і накрила рану руками. Повітря на терасі наче завмерло, навіть вітер перестав свистіти в арках. Під її пальцями розірвана плоть почала зростатися з неймовірною швидкістю, краї рани тягнулися один до одного, наче живі істоти. Кров зупинилася в ту ж мить, а нестерпний біль  зник і Тіріон заспокоївся. Хлопчик кліпнув очима, дивлячись на гладку, ідеально здорову шкіру свого коліна, де ще секунду тому була жахлива рана.  Він обережно торкнувся місця, де щойно палило від болю, але пальці відчули лише приємне, м'яке тепло. Тіріон перевів ошелешений погляд з коліна на Олівію, і в його заплаканих очах страх миттєво змінився справжнім здивуванням. Для нього це було не просто лікування — це було справжнє диво.

Олівія в цей час похитнулася. Цей сплеск сили був настільки потужним і раптовим, що її власні резерви миттєво вичерпалися. Світ навколо почав розмиватися, звуки стали глухими. Кейн миттєво підхопив її за талію, притискаючи до своїх грудей. Олівія відчула шалене серцебиття дракона.

— Ти це зробила... — прошепотів він, і в його погляді, коли вона на мить зустрілася з ним очима, було стільки благоговіння, що Олівії стало ніяково. — Ти зцілила його за мить. Ми можемо регенерувати, але твоя магія... вона інакша. Вона не просто латає рани, вона відновлює все. Ти справді неймовірна. Він підхопив дівчину на руки і поніс в замок.

Кейн приніс виснажену Олівію до кабінету батька. Вона відчувала себе наче після довгого марафону, але всередині панувала дивна тиха радість. Там на них уже чекав король Айден та маг Ельріх. Вони щось обговорювали перед приходом Кейна з Олівією.

— Олівіє, сідай, тобі потрібен спокій, — м’яко сказав Ельріх, підсуваючи їй крісло, оббите теплим хутром. — Випий відновлювальний настій,  це зараз необхідно. Ти вчинила диво, яке не бачили в цих стінах століттями.  Твоя магія стає сильнішою, дитино, але кожен такий сплеск, чують ті, хто хоче тебе знайти.

Після настою стало трохи легше, магія почала потрошку відновлюватися. Погляд став ясніший, щічки порожевіли. І тоді, король Айден простягнув їй запечатаний магічним воском сувій.

— Ми щойно отримали відповідь від твоєї матері, королеви Селести. Вона знає, що ти тут, і висловлює нам свою безмежну вдячність за твій порятунок.

Дівчина тремтячими руками розгорнула сувій. Її очі швидко бігли по рядках, вбираючи кожне слово, наче цілющу воду.

«...Донечко моя, моє серце нарешті заспокоїлося, бо я знаю, що ти під могутнім крилом золотих драконів. Не хвилюйся за нас, моя рідна. Твоя сестра Астерія зараз у цілковитій безпеці. Вона разом зі своїм чоловіком та дітками — твоїми маленькими племінниками —під надійним захистом нашої вірної гвардії та магів. Сестра передає тобі свою безмежну любов і просить бути сильною. Тобі справді краще побути в Е′йдолоні стільки, скільки знадобиться, доки ми не дізнаємося, як темні монстри потрапили в палац ...»

Сльози полегшення застелили очі Олівії, і одна з них впала на пергамент, розмиваючи чорнило. Астерія в безпеці! Її сестра, з якою вона тільки познайомилася, племінники, яких полюбила, живі й здорові. Це надало Олівії сил, про які вона раніше не підозрювала. Тепер вона знала, за що вона бореться. Вона не просто втікачка — вона надія, надія не тільки для своєї сім’ї, а й для всіх. Олівія тримала сувій у руках, а її серце билося так швидко, що здавалося, можна почути кожен удар. Вона відчула дивне тепло, що розливалося від долонь до плечей, і це тепло було схоже на обійми матері, на захист усіх близьких. Здавалося, Е′йдолон відгукнувся на її емоції, ніби магія тут підтримувала її серце і розум одночасно. Кейн стояв поруч, не кажучи ні слова, але вона відчула його присутність так ясно, ніби він був продовженням цього тепла. Його рука злегка торкнулася її ліктя, і Олівія знала: поруч з ним вона не лише в безпеці, а й здатна подолати все. У цей момент їй захотілося зупинити час і просто бути поруч з ним.