Розділ 31

Розділ 31

Олівія прокинулася ще до того, як перші промені сонця торкнулися гострих шпилів Золотої Цитаделі. Сон злетів з неї легко, наче невагомий серпанок, залишаючи по собі дивне передчуття чогось незвичайного. В кімнаті панував приємний аромат лаванди та свіжого гірського повітря. Вона не стала кликати служниць — ця ранкова тиша була занадто дорогоцінною, щоб ділити її ще з кимось.

Босоніж, відчуваючи ступнями прохолоду підлоги, Олівія підійшла до вікна. Е′йдолон прокидався. Світ навколо був забарвлений у всі відтінки перламутру. Вдалині засніжені піки Кришталевого хребта здавалися зубами велетенського дракона, а внизу повільно перекочувався туман, схожий на збиті вершки. Олівія заворожено спостерігала, як з-за скелі вилетів величний червоний дракон. Його луска палала живим вогнем, розрізаючи ранкову імлу. А його рев не лякав, він звучав як урочисте привітання новому дню. Олівія приклала руку до скла, відчуваючи слабку вібрацію від потужних крил, що проносилися повз. Тут, у височині, вона вперше за довгий час не відчувала себе загнаною в пастку.

Так спостерігаючи за початком нового дня і провела ранок Олівія. Як же тут було гарно: вгорі — засніжені піки гір, а внизу — тепло, затишок та безліч квітучих рослин. Дівчина встигла привести себе до ладу. Вона вмилася і вибрала для себе легку просту сукню. Тільки збиралася виходити , як почула тихий шурхіт дверей, який змусив її повернутися. У кімнату, балансуючи з важкою срібною тацею, зазирнула Ілліра. Її золотисті кучері були розсипані по плечах, а очі світилися від нетерпіння.

— Ти вже не спиш! А я гадала, що застану тебе в ліжку, — весело сказала дівчинка, ставлячи тацю на низький столик біля каміна. — Мама казала, що тобі треба дати виспатися, але Кейн ще на світанку перевіряв, чи все добре, чи виставлена варта біля твоїх дверей. Стояв такий задумливий, навіть не звернув на мене уваги. Він такий серйозний. Хоча, дивлячись на нього, я б сказала, що він просто боїться, що ти зникнеш, як ранковий туман.

Олівія посміхнулася, сідаючи до столу. Аромат гарячих булочок з медом та лісовими ягодами миттєво наповнив кімнату, витісняючи залишки нічної прохолоди.

— Твій брат просто хоче, щоб усе було ідеально. Він відчуває відповідальність, — м’яко зауважила Олівія, розглядаючи вигадливий розпис на порцеляні.

— О, він просто не знає, як поводитися з дівчатами, — Ілліра хитрувато примружилася, наливаючи запашний чай із гірських трав. — Знаєш, він сьогодні вранці особисто заходив до оранжереї. Питав садівників, чи зможуть прижитися фіалки з Валорії і квітнути в наших горах. Казав, що це для поповнення колекції рослин, але я ж бачу, як він на тебе дивиться! Його дракон зазвичай такий... колючий, а біля тебе він наче сонячний промінь у барвоцвіті. Дівчинка усміхнулася і перемикнулася на їжу.  —Спробуй ось ці вершки, — вона підсунула їй невеликий глечик. — Це від наших гірських корів, що пасуться біля джерел. Тобі треба сили, бо Кейн збирався показати тобі замок, а він ходить так швидко, наче у нього  ще й на ногах виросли крила!

Олівія відчула, як щоки заливає рум’янець. Ця безпосередність дівчинки водночас бентежила і заспокоювала. В Е′йдолоні все здавалося простішим і щирішим, ніж вона собі уявляла. Її прийняли тепло, оточили турботою. Дівчинка не вгаваючи розповідала про все.

— Ти наїлася? — запитала непосида.

 — Так, — відповіла усміхаючись принцеса. — А чому ти запитуєш? Кудись поспішаєш?

 — Я? Ні. А от тебе дехто вже зачекався, — хитро відповіла маленька принцеса.

 Дівчата вийшли з кімнат і побачили Кейна, який чекав на Олівію біля виходу до внутрішніх дворів. Принцеса із захопленням дивилася на чоловіка. Він такий мужній, зосереджений з самого ранку. Побачивши її у блакитній сукні, він на мить завмер, окинувши її поглядом, у якому змішалися захоплення і стримана пристрасть. Вони не могли відірвати погляд один від одного. Його чорний камзол із золотим гаптуванням підкреслював широкі плечі, а в очах віддзеркалювалося ранкове небо. Але ж поруч була мала спостережлива дівчинка.

 — Відімріть! Я теж є тут. — тупнула ніжкою дівчинка, привертаючи увагу.

 — Іллі, тебе шукає мама. Біжи вже, — відповів Кейн не зводячи погляду з Олівії.

— Добре, добре. Вже йду. Не буду вам заважати, — пробурчала  дівчинка і побігла до мами.

 Кейн зітхнув і повернувся до Олівії.

— Тобі личить цей колір. Він наче частина нашого неба в сонячну погоду, — коротко кивнув він, пропонуючи руку. — Ходімо. Сьогодні я хочу, щоб ти побачила, який мій дім. Е′йдолон — це не лише гори, тут дуже багато цікавого.

Вони вийшли у внутрішні сади, і Олівія мимоволі зупинилася затамувавши подих. Попри те, що навколо височіли засніжені піки, тут, всередині цитаделі, панувало справжнє літо. Велетенські скелі, немов долоні велетня, закривали сади від крижаних вітрів, а магічні потоки, що пронизували гору, віддавали м’яке, пульсуюче тепло.

— Тут так тепло... наче гора дихає, — прошепотіла Олівія, торкаючись пальцями пелюстки дивовижної квітки, що нагадувала прозору скляну лілію.

— Гори захищають нас, а ми живимо їх своєю магією, — пояснив Кейн. Голос його звучав тихіше, ніж зазвичай, наче він боявся потурбувати спокій цього місця. — Ці сади були закладені ще першими золотими драконами. Тут ростуть рослини, яких не знайти більше ніде в світі. Вони відчувають настрій тих, хто поруч. Якщо ти сумна — вони схиляють голови. Якщо ти весела— вони розквітають. Дивись.

Він повільно провів рукою над кущем білих троянд, і вони почали розгортатися прямо на очах, випускаючи ледь помітне золотаве сяйво та солодкий, п’янкий аромат. Олівія відчула, як її власна сила Берегині — прихована, пригнічена страхом — раптом відгукнулася на цей рух. Їй хотілося залишитися тут назавжди, де магія була не інструментом контролю, а частиною природи.

Вони пройшли повз невеликий водоспад, чиї бризки перетворювалися на маленькі веселки. Кейн розповідав про систему зрошення, яку побудували його предки, використовуючи талу воду льодовиків, що проходила через очисні кристали. Кожне дерево тут мало свою історію — від старезних дубів, привезених із Валорії, до тонких срібних беріз, що прижилися лише завдяки магії драконів. Олівія уважно слухала розповідь і бачила, як рослини тягнуться до неї, нахиляють свої голівки. Вона почувалася так, ніби вдома.