Роздл 29

Розділ 29

Вечір на казковій галявині Ейдолону дихав таким глибоким спокоєм, якого Олівія не відчувала вже цілу вічність. Здавалося, самі гори навколо оберігали цей крихітний острівець тепла серед суворої величі гір. Вогнище тріщало, розсипаючи іскри, що здіймалися вгору і зникали в густому, немов оксамит небі. Кейн підкидав гілки у вогонь, і світло полум’я малювало на його обличчі глибокі, рухливі тіні, роблячи його погляд ще загадковішим.

Він почав розповідати про своє дитинство в Золотій Цитаделі, і його голос, зазвичай суворий і стриманий, зараз звучав м'яко, з легким відтінком ностальгії, що зігрівала не гірше за багаття.

 Вечір минав у спокійних розмовах біля вогнища. Кейн розповідав історії зі свого дитинства: як він вперше відчув вогонь у крові, як боявся своєї сили, здатної перетворити камінь на пил, і як батько вчив його, що справжня велич дракона не в руйнуванні, а в  захисті. Олівія слухала, затамувавши подих, відчуваючи, як за маскою охоронця відкривається шляхетна душа принца. Вона бачила, як відблиски вогню грають на його обличчі, роблячи його риси м'якшими.

Але потроху сміх затих, тіні знову лягли на її серце. Переживання за маму, за сестру Астерію та її малюків, стиснули груди холодом. Олівія засумувала, дивлячись, як зазубрені піки гір поглинають останній промінь пурпурового сонця.

 — Вони не знають, що я жива... — прошепотіла дівчина, притискаючи коліна до грудей. — Мабуть шукають мене всюди. Я тільки віднайшла своїх рідних, а тут таке.

Кейн бачив її біль, він відчував його майже фізично, наче це була його власна відкрита рана. Кожен її важкий подих відгукувався пульсацією в скронях. Він хотів обійняти її, запевнити, що все владнається, Але боявся порушити ту тонку межу довіри, яка почала формуватися. Саме в цю мить із глибокої темряви навколишніх дерев , наче золота комета до них вилетів вірний вільшаник.

— Ти знайшов нас, маленький, — промовила принцеса і підставила руку пташці. — Кейне, поглянь! Він подолав такий шлях... А що, якщо вільшаник віднесе мамі мій медальйон? Це єдиний спосіб дати їй знак, що я жива не викриваючи наше сховище передчасно. Мама впізнає його з тисячі.

Вона тремтячими пальцями зняла з шиї фамільну прикрасу — витончений золотий медальйон із гербом Валорії, який завжди зберігав природне тепло її тіла. Кейн повільно кивнув, розуміючи важливість цього кроку. Він простягнув руку, і його пальці вмить огорнуло м'яке, мерехтливе золотаве марево. Магія невагомості була складною наукою, вона вимагала майже ювелірної точності, щоб зробити золото легким, але не крихким. Медальйон спалахнув яскравим світлом, наче ввібрав у себе частку сонячної сили, і став легшим за лебединий пух.

— Королева Селеста впізнає його. Вона зрозуміє, що її донька під надійним захистом, — впевнено сказав Кейн, допомагаючи пташці закріпити ланцюжок.

 Вільшаник злетів, розрізаючи нічне повітря, наче стріла, несучи надію на захід— туди, де в розпачі та сутінках чекала згорьована мати.

 Олівія нарешті заснула, втомившись від переживань, а Кейн так і не заплющив очей. Він довго дивився на її спокійне обличчя, освітлене згасаючим багаттям, а серце стискав страх. Дівчина бачила в ньому шляхетного захисника, але вона не знала, яку страшну родову таємницю цей перший спільний політ пробудив у його крові.

Кейн згадав легенду Ейдолону, яку правителі передавали від батька до сина. Багато століть тому одна могутня і темна магиня була палко закохана в пращура Кейна, але той знехтував її почуттями і обрав серцем іншу — ніжну жінку з магією Берегині. Осліплена ревнощами й люттю, чарівниця наклала на їхній рід страшне прокляття.  Кожен дракон , який одружиться з Берегинею, буде проклятий. Коли дракон втратить свою Берегиню, він від помутніння розуму перетвориться на дикого дракона. І коли кохану Берегиню того дракона підступно вбили, прокляття активувалося: первісний вогонь повністю випалив розум нещасного правителя. Він перетворився на дикого, шаленого звіра, який у сліпому безумстві трощив і спалював усе навколо, і інші дракони змушені були вбити його, бо ніщо не допомагало. Відтоді, злякані кривавою історією, дракони більше ніколи не одружувалися з Берегинями.

І ось тепер Кейн впустив Олівію у свій розум, зв'язавши їхні душі. Їхній зв'язок активувався. Він знав: якщо вороги завдадуть їй смертельного болю, прокляття магині забере і його розум, перетворивши на безумного монстра. Але десь у глибині душі, під куполом страху, жевріла слабка надія. Стара легенда мовчала про одне: прадавня темна магія була безсила проти істини, і справжнє, чисте кохання без краплі брехні здатне витримати будь-які випробування. Кейн уже зробив перший крок — він не збрехав Олівії про те, ким є насправді.

Тієї ж ночі в Озерному королівстві Даріна панувала зовсім інша, гнітюча атмосфера. Палац, що височів посеред вічних туманів і боліт, здавався холодним склепом. У великій тронній залі повітря було напоєне запахом сирості та нестримного гніву. Дарін метався з кутка в куток, збиваючи дорогоцінні келихи зі столів. Дзвін розбитого кришталю відлунював від високих склепінь, наче постріли. Обличчя принца було спотворене люттю, а очі горіли нездоровим, майже божевільним вогнем.

— Як?! Як вона могла просто розчинитися в повітрі?! — кричав він, вдаряючи кулаком по мармуровій колоні, аж поки на камені не залишилися червоні плями. — Вона була в моїх руках! Берегиня, чия магія мала оживити мої землі, належати тільки мені! Без неї Валорія — це лише купа каміння, а не джерело влади, до якої я так прагнув!

— Твоя дурість затьмарила твій розум, сину, — пролунав голос, холодний і важкий, наче крига.

 Каспіан — король Озерного королівства сидів на високому троні, його довгі пальці нервово барабанили по підлокітнику. Він дивився на сина з відвертим презирством, якого навіть не намагався приховати.

— Ти мав стати її чоловіком, увійти в її довіру, а не влаштовувати це безглузде викрадення, яке закінчилося ганьбою. Тепер ми маємо налаштовану проти себе Валорію, яка починає підозрювати неладне, і жодної краплі магії Берегині в руках. Ти підставив усе наше королівство під удар лише заради задоволення своєї дріб’язкової гордині.