Розділ 24

Розділ 24

Дорога здавалася нескінченною стрічкою, що затягувалася на шиї Валорії тугим зашморгом. Карета летіла крізь сутінки, підстрибуючи на вибоїнах занедбаного тракту, а гул магічних артефактів прискорення в колесах перетворився на безперервне ниття, від якого в Олівії розколювалася голова. Пейзаж за вікном давно втратив чіткість: золоті ліси королівства залишилися позаду, змінившись покрученими, хворими деревами прикордоння, що проносилися повз, наче похмурі привиди минулого.

Сріблясті ланцюги на зап’ястях Олівії діяли як ненаситні паразити. Щоразу, коли вона намагалася зосередитися на внутрішньому теплі — тій незрозумілій, могутній силі Берегині, що пульсувала в її крові — метал відгукувався пульсуючим крижаним спалахом. Ланцюги «пили» її енергію, залишаючи по собі лише нудотну слабкість, сухість у роті та тремтіння в пальцях. Ще й поранена рука боліла. Вона відчувала, як кожна миля цієї подорожі віддаляє її від дому.

Дарін сидів навпроти, втілення спокою та самовдоволення. Він тримав у руках келих із темним вином, колір якого в тьмяному світлі магічного кристала під стелею нагадував застиглу кров. Принц спостерігав за нею з такою цікавістю, наче вона була рідкісною комахою, зачиненою в скляній банці.

— Ти виглядаєш жахливо, Олівіє, — зауважив він, пригубивши вино. Його голос був м’яким, майже шовковим, але в ньому відчувалося задоволення хижака. —Ось, візьми хустинку і витри кров, бо вона бруднить карету.

Олівія взяла хустинку , витерла кров і кинула в Даріна. А він тільки сміявся.

 — Це все опір, ти борешся з власною природою, замість того, щоб прийняти її. Твій батько припустився тієї ж помилки. Він вважав, що Берегиня — це лише символ, красива квітка в королівському саду. Він загинув, намагаючись сховати те, що належить всьому Оріану. Його слабкість ледь не знищила ваш рід, коли ти була ще дитиною. Тому його смерть була логічним фіналом для того, хто не вмів розпоряджатися справжньою силою.

— Мій батько загинув, захищаючи нас від таких, як ти, — хрипко відповіла Олівія. Кожне слово давалося їй важко, ланцюги миттєво реагували на її гнів. — Ти називаєш це порядком, але це просто грабіж. Ти хочеш вкрасти те, що тобі не належить.

Дарін тихо засміявся, і цей звук був холоднішим за нічний вітер.

— О, люба, я пропоную тобі співпрацю, про яку інші не сміють і мріяти. Ти станеш моєю Берегинею. Не полонянкою, як ти зараз думаєш, а живою стихією, що підкорить цей світ моїй волі. Ти відчуваєш цей хаос всередині себе? Він розриває тебе, бо ти не знаєш, куди його спрямувати. Без мене ти — просто вибухівка, що рано чи пізно знищить і себе, і Валорію. А я дам тобі можливість жити. Ми випалимо старі чвари, приберемо нікчемних правителів і створимо імперію, де магія більше не буде примхою долі. Ти будеш сонцем, навколо якого обертатиметься світ. Я дам тобі знання, які твій батько приховував від тебе. Ми відкриємо такі горизонти сили, про які ти навіть не знаєш.

—Ти божевільний. Знаєш, що вогонь спалює тих, хто підходить надто близько, — відрізала Олівія, намагаючись не слухати його спокусливих промов.

— Я вмію приборкувати  вогонь, — Дарін нахилився вперед, і жовті іскри в його очах спалахнули яскравіше. — Твоя згода зробила б усе простішим, ми могли б бути не  ворогами, а  союзниками. Подумай, Олівіє, твоя сила потребує контролю. Я — твій єдиний шанс не потонути у власному дарі.

Карета раптово сповільнилася, в’їжджаючи на територію, де повітря стало важким, наповненим смородом гниття та темною магією. Колеса заскрипіли по кам’янистому, мертвому ґрунту. Дарін ледь помітно клацнув пальцями, і бічні двері відчинилися, коли екіпаж зупинився.

У карету зайшла дівчина, яку Олівія впізнала б із тисячі. Ліна. Служниця, яка протягом усіх цих тижнів була її помічницею в палаці. Дівчина, якій вона розповідала про свої страхи, яка знала про її таємні прогулянки садом і яка завжди приносила теплий чай, коли Олівії ставало самотньо.

— Ліно? — прошепотіла Олівія, відчуваючи, як горло стискає спазм. — Ти… вони теж тебе схопили?

Але дівчина не відповіла. Вона дістала з ніші срібний флакон і вправно змішала його вміст із напоєм у витонченій чашці. Її очі були скляними, затягнутими жовтуватим туманом, але в кожному її русі відчувалася свідома, майже фанатична покора.

— Вона не  полонянка, Олівіє, — Дарін поклав руку на плече служниці. Ліна навіть не здригнулася, навпаки — вона злегка схилила голову, виказуючи повну відданість. — Ліна виявилася набагато далекогляднішою за всіх інших. Вона знала про кожен твій крок, про кожен подих у саду, про кожен погляд, кинутий на того зухвалого охоронця… про все це я дізнавався від неї. Вона була моїми очима в палаці. Поки ти плакалася на її плечі, вона рахувала золоті монети, які я їй платив за твої таємниці.

Біль від зради був сильнішим за біль від ланцюгів. Олівія дивилася на Ліну, намагаючись знайти хоча б тінь каяття, бодай маленьку іскру сорому в її очах, але бачила лише порожнечу.

— Як ти могла? — ледь чутно запитала принцеса. — Я ж вірила тобі. Я вважала тебе подругою.

— Сила притягує силу, Ваша Високосте, — голос Ліни був рівним, позбавленим будь-яких емоцій. — Ви — буря, яка приносить лише руйнування та клопоти. Принц Дарін дав мені золото та впевненість у завтрашньому дні. Я більше не хочу боятися вашої непередбачуваної магії.

Дарін кивнув, і Ліна простягнула чашку Олівії.                                     

— Пийте, — наказала служниця. — Це допоможе вашій крові заспокоїтися. Перехід крізь кордон буде важким, а принц не хоче, щоб ви опиралися .

— Кордон? Даріне, що ти задумав? Куди ти мене привіз? Що ти хочеш зробити? В Олівії була купа запитань, а Дарін не давав жодної відповіді.

Олівія відмовлялася пити заспокійливе, але була безсила проти Даріна та Ліни. Вона зробила ковток з чашки і ненароком впустила її. Поки Дарін обурювався, а Ліна піднімала чашку, Олівія відвернулася і виплюнула напій. Потім дівчину  вивели з карети. Сонце вже давно зникло за горизонтом, і ніч тут була не тільки темною, а важкою. Земля під ногами була сірою, попелястою. Сухі дерева нагадували скелети велетнів, що застигли в передсмертних муках. Схоже, магія Малакара розширювала кордони. Гвардійці Даріна швидко розпалили багаття, але його полум’я було тьмяним, наче темрява пустки поглинала все навколо.