Розділ 21

Розділ 21

Далеко за межами благословенної Валорії, у землях, де сонце інколи  пробивалося крізь чорні хмари, Малакар стояв біля вузького вікна своєї обсидіанової вежі. Перед ним на кам’яному столі, вкритому древніми письменами, лежав великий кристал. Усередині кристала досі пульсувала  фіолетова іскра, що була в очах монстра.

Маг бачив кожен рух , кожен подих через своє магічне дзеркало. Малакар бачив розгубленість в очах Олівії, бачив неймовірну швидкість та силу Кейна і бачив те, як легко його монстр пройшов крізь хвалений магічний захист королівського саду. Його губи розтягнулися в тонкій, безкровній посмішці задоволення.

— Перевірка пройшла успішно, навіть краще, ніж я сподівався, — прошепотів він.  — Магічний щит Валорії — це лише гарна декорація для наївних принцес. Одна маленька тріщина, одна крапля крові, і вони вже не знають, куди бігти від  страху.

 Малакар повільно повернувся до іншого, більшого дзеркала, поверхня якого пішла хвилями. Крізь магічний туман стало видно обличчя Морени.  

— Принцеса дуже налякана, як і інші , — холодно зауважила жінка, і в її темних очах зблиснув хижий вогник. — Твій темний монстр змусив  тремтіти не тільки принцесу, в й гостей. Думаю, Олівія нарешті усвідомила, що її світло — це не тільки дар, а й прокляття, яке притягує смерть. Це ідеальний ґрунт для того, щоб Дарін засіяв свої обіцянки "безпеки" та "спокою".

— Мене більше турбує інше. В неї з'явився охоронець, — Малакар звузив очі, згадуючи воїна з мечем. — Той гвардієць рухався надто швидко для смертного. Сталь не мала розітнути димну плоть, але він зробив це. Хто він такий?

— Просто слуга, який хоче справити враження, — зневажливо кинула Морена, хоча в її голосі на мить промайнув сумнів. —Селеста наказала посилити варту, Еліас все перевіряє разам з вірними магами, але паніка вже отруїла палац.

—Чудово. Гості поїдуть сьогодні ж, забравши з собою цей солодкий, липкий страх, — Малакар почав креслити в повітрі нові руни, що спалахували темним, холодним полум’ям.

—Вони рознесуть новину по всьому Оріану: Валорія вразлива, Берегиня не може захистити навіть власну прислугу. І коли ми вдаримо вдруге, по-справжньому, ніхто не прийде на допомогу. Вони будуть тремтіти у своїх норах, поки я вириватиму серце Валорії разом із магією дівчини. Цей світ має стати нашим. Чорним, холодним і дуже тихим.

Наступний день став справжнім днем великого відступу. Страх виявився набагато заразнішим і небезпечнішим за будь-яку відому хворобу. Олівія стояла на балконі та з гіркотою дивилася, як у дворі палацу гарячково пакують свої речі у  карети ті, хто хвалилися своєю міццю.

Принц Балін, який ще вчора на балу обіцяв стати її вічним захисником і тінню, сьогодні особисто, не чекаючи слуг, штовхав візника в спину, щоб той швидше запрягав коней. Він виглядав знервованим і сердитим.

— Швидше, ідіоте! — кричав він гвардійцям.           — Якщо ми не пройдемо Скелястий перевал до перших сутінків, ці прокляті тіні дістануть нас і там! Я не збираюся вмирати за королівство, яке приречене!

Олівія бачила, як один за одним її "союзники", що клялися в любові та вірності, перетворювалися на жалюгідних втікачів. Кожен гучний стукіт копит по бруківці відлунював у її голові. Вони ніколи не бачили в ній людину, яку варто просто підтримати — для них вона була або цінним призом, або смертельно небезпечним джерелом проблем, яке тепер притягує монстрів із Темних земель.

Найважчим ударом став візит Морени. Тітка вже була одягнена в дорожній плащ, а її речі були спаковані в магічні скрині.

 — Тітко, і ви теж покидаєте нас? — голос Олівії зрадницьки здригнувся, вона відчула, як сльози підступають до очей. Ми ж тільки познайомилися.

 — Дитино, у моїх володіннях теж почало щось коїтися. Я маю бути зі своїм людьми, — Морена взяла Олівію за руки, її долоні були холодними й твердими, як лід.

 — Слухай мене дуже уважно. Селеста хвилюється, боїться за тебе, сестру, а наляканою жінкою найлегше маніпулювати. Вона може підштовхувати тебе в обійми Даріна, бо щиро вірить, що його Озерне Королівство — це тиха гавань. Але запам’ятай: у самому тихому озері завжди найтемніше і найбрудніше дно. Дарін — це павук у розкішних шовкових шатах. Він вміє дуже добре прикидатися, будь обережною. Морена надіялася, що її слова підштовхнуть Олівію до дій, адже в неї залишилася надія на дар та силу Берегині.

Коли  карета з гербом Морени зникла в небі, Олівія відчула, як невидима пастка навколо неї нарешті зачинилася. Вона залишилася одна проти Дарвіна, Еліас та Астерія зайняті перевіркою та укріпленням від монстрів.

Того вечора обідня зала здавалася занадто великою і порожньою  для трьох людей. Королева Селеста сиділа непорушно, лише почервонілі від безсонних ночей очі та ледь помітне тремтіння рук зраджували те, якою ціною їй давалися роки правління та захисту Валорії. Дарін же, навпаки, виглядав як ніколи зібраним, впевненим і навіть натхненним. Він сам розливав дороге вино, роблячи це з такою вишуканою грацією, ніби навколо палацу не панував хаос і паніка.

— Ваша Величносте, — голос Даріна заповнював гнітючу порожнечу кімнати, наче м'який оксамитовий туман.

 — Ви тепер на власні очі бачите справжнє, боягузливе обличчя ваших так званих "союзників". Вони втекли при першій же реальній загрозі, як щури з корабля, але я тут, я залишився. Моє королівство не знає страху перед монстрами Малакара.  Мій батько підніме полки, щоб виставити непорушний кордон навколо всієї Валорії.

Він повільно повернувся до Олівії і обережно накрив її холодну руку своєю гарячою долонею. Його погляд випромінював фальшиве обожнювання, а голос став іще м'якшим, наче патока.

— Олівіє, — прошепотів він, ігноруючи порожнечу великої зали. — Те, що сталося в саду... це жахливо. Ваша магія — це не зброя, це найтендітніше світло Берегині. Ви не повинні бруднити свої прекрасні руки, намагаючись врятувати всіх. Для цього є гвардійці.

Він ледь помітно посміхнувся, дивлячись на Селесту, ніби шукаючи її схвалення, а потім знову повернувся до дівчини: