Розді 11

Розділ 11

Наступні тижні злилися для Олівії в один нескінченний, виснажливий потік навчання, який не залишав часу навіть на роздуми. Вона ніколи не могла й подумати, що життя принцеси — це не лише розкішні сніданки та прогулянки садом, а важка праця. Щоранку, щойно перші промені сонця торкалися золочених шпилів найвищих веж, починалося тренування і навчання. Все було розписано буквально по хвилинах. Вчителі, а це були найкращі майстри королівства, кожен із яких мав за місяць виліпити з «земної дівчини» величну спадкоємицю престолу, старалися дати якомога більше знань про королівство, етикет, навчити всьому що потрібно знати і вміти принцесі.

Першою завжди з’являлася Леді Селена. Вона була схожа на витончену порцелянову статуетку — завжди ідеально зачесана, з поставою , прямою наче натягнута струна, але з поглядом, що міг пронизати наскрізь будь-кого за незграбність чи неправильний жест.

— Спина, Ваша Високосте! Спину тримаєте рівно! — її голос зазвичай звучав як сухий тріск дорогого шовку. — Ви не просто пересуваєтеся мармуром, ви пливете над ним, наче сонячний промінчик. Ваша сукня — це не просто одяг, це продовження вас. Ваша невпевненість — це зброя в руках наших ворогів. Світ лише чекає, коли ви спіткнетеся, щоб розтерзати ім'я вашого батька.

Олівія зціплювала зуби так, що боліли щелепи. На її голові часто лежала  книга з історії, а до подолу її сукні були прив’язані магічні грузики, щоб постава була ідеально рівною.

— Леді Селена, зрозумійте, на Землі я носила зручні кросівки і могла за легко пробігти через увесь ліс до сусіднього села, не спіткнувшись об жоден корінчик! Чому тут ці кілька метрів ідеально рівного мармуру здаються мені смугою перешкод для виживання в джунглях? — іноді зривалася Олівія.

— Тому що там, на Землі, ви бігли від своєї справжньої суті, — мудро відповідала стара дама, не змінюючи виразу обличчя.

— А тут ви кожен день робите крок назустріч своїй величній долі. А тепер — танці. Вас буде вчити наш Валіет Симфоніус. Він один з найкращих вчителів танців. Слухайте його уважно. Магічний вальс чотирьох стихій вимагає не лише технічних кроків, а й повної синхронізації вашого серцебиття з магічним ритмом цієї зали. Слухайте музику.

Це було найважче випробування. Підлогу величезної танцювальної зали зачарували так, що під час уроків починала підсвічуватися м’яким золотистим світлом. Олівія мала ставити ногу точно в центр складного геометричного візерунка, що виникав за секунду до самого кроку. Якщо вона помилялася хоча б на міліметр — магія миттєво змінювалася, і дівчину ставило на самий початок. Це було зроблено спеціально щоб дівчина швидше навчилася танцювати. Вона помилялася, посковзалася і ледве не падала , але стискала кулаки, а від її туфель по магічних візерунках розліталися дрібні, гострі іскри, ніби сама її кров протестувала проти невдачі. Саме ця впертість змушувала підлогу ставати твердою під її кроком. Валіет допомагав принцесі, хвалив за старанність. Кожного разу в неї виходило все краще, адже дівчина відчувала, як усередині прокидається та сама королівська впертість, про яку писав батько в щоденнику. Згодом вона зрозуміла: магія зали — це не ворог, вона почне допомагати, якщо Олівія перестане боротися з нею і просто дозволить собі стати частиною цієї вічної музики каменя та світла. Вчитель був терплячий з дівчиною. Та й леді Селена контролювала весь процес.

Після занять Олівія мала короткий перепочинок. Потім зі сповнененим рішучості поглядом, зайшла до бібліотеки. Майстер Глоріус, хранитель королівських знань, відірвав погляд від стародавнього сувою і поверх окулярів подивився на принцесу. Він помітив іскри, що все ще жевріли на кінчиках її пальців.

— Бачу, сьогодні ви танцювали не лише ногами, а й серцем , — зауважив він з ледь помітною усмішкою. — Обережніше, Ваша Високосте, бібліотека не любить палких емоцій, книги тут мають пам'ять і... характер.

 Його уроки проходили у величезній бібліотеці, де повітря пахло старим пергаментом, сушеними травами та запахом стародавніх заклять. Глоріус був дивовижним — він не змушував її нудно зубрити дати битв чи імена королів. Він просто злегка торкався полиць, і масивні фоліанти самі злітали вниз, розгортаючись на потрібних сторінках і випускаючи в повітря живі, об’ємні голографічні сцени минулого.

— Дивіться уважно, Олівіє, — казав він, показуючи на велику битву з тінями Малакара, що розгорталася прямо перед її очима.

— Магія — це не просто слова, зазубрені з папірця. Це безперервна розмова з навколишнім світом. Ви маєте вивчити мову вітру, щоб він ніколи не збивав вас з ніг у хвилину небезпеки, і мову прадавнього вогню, щоб він завжди зігрівав, але ніколи не обпікав вас та тих, кого ви любите.

Олівія розпитувала його про все на світі: про складну будову їхнього світу, про зірки, що світили тут . Глоріус щиро дивувався її спраглості до знань.

— У вас дивовижний розум , принцесо — ви завжди хочеш знати «чому» і «як», — казав він, поправляючи свої магічні окуляри.

— Всі магічно обдаровані зазвичай сприймають магію як належне, як повітря. Але ваша цікавість — це ваша найсильніша зброя. Ви бачите структури та логіку там, де інші бачать лише дію. Це допоможе вам в майбутньому бачити суть речей.

Проте найскладнішими, але водночас найбільш захоплюючими були уроки з Астерією та капітаном Варгом. Вони тренували її магічну витривалість. Часто сестри виходили на саму вершину Високої Вежі і там проводили заняття.

— Навчися відчувати, Олівіє, — наказувала Астерія, стоячи на самому краю парапету. — Відчуй що говорять птахи. Не вухами слухай — відчувай це своєю суттю. Бо це і є твоя магія.

Олівія заплющувала очі, намагаючись відключити звичні органи чуття. Спочатку вона чула лише хаотичний галас птахів, але з часом... Поступово крики гірських соколів почали складатися в чіткі емоційні образи в її голові. Вона відчула їхню тривогу перед грозою, їхнє неймовірне відчуття простору. Раптом дівчина відчула, як її власна права рука стає неймовірно гарячою . Вона інстинктивно простягнула руку вперед, і з кінчиків її пальців, крізь знайомі іскри вирвався потужний потік чистого, білого світла, який буквально розрізав важкі чорні хмари над вежею, відкриваючи шматочок чистого неба. Астерія на мить завмерла від подиву.