Глава 21

Георг вийшов на знайомій поляні і прислухався до себе, тривога відчувалась, але наче нічого сильно не змінилось. Тут поруч виник Лісовик, як і раніше пень-пеньком з кумедними гілочками:

- Привіт, ну що там, розповідай... а ні, почекай, пішли до озера, воно тут недалеко в лісі.

- Вітаю, Лісовик, а навіщо до озера йти щоб розповідати?

- Так Водяниця потім ниттям своїм мене доведе, і так ніч прорюмсала, що чоловіка нашої Берегині не привів познайомитись.

- Водяниця?, - здивовано підняв брову некромаг.

- Пішли пішли, твоя дружина з нею товаришує... ба навіть більше скажу, завдяки Берегині ми з'явилися.

- Це як так могло статися?

- Розумієш, ця частина підпростору налаштовується на носія дару-оберега з родини нашої Берегині і підлаштовується під його сприйняття світу. Ірія ось так от сприймає затишний куточок світу,- дух лісу повів руками в сторони,- її знання і фантазія додала безліч пейзажів в навколишній світ, які гармонійно поєднались між собою, а в таких як ми духів природи вона вірила підсвідомо з дитинства, от і при переході при переформуванні простору енергією, що тут витає, в цей раз з'явились ми і тепер сприймається, що ми завжди були, хоча знання утворення в нас є від магії яка нас породила.

- Нда, дивина, ну добре пішли до твоєї Водяниці знайомитись.

Як тільки підійшли до озера на ньому піднялась хвиля і перетворилась на силует гарної водяної діви, все її тіло, волосся, кожна клітинка була з крапель, вони перетікали струмочками в середині дівчини, кружляли і завихрювались, а сонячні зайчики, які пробились крізь листя лісових велетнів, створювали ефект мерехтіння шкіри Водяниці, наче воно було покрите алмазним пилом.

- О, сссьогодні у нассс госссті, - привіталась водна діва, її голос Георгу здався схожим одночасно на звук потічка, шелестіння хвиль, передзвін крапель у далекому гроті на березі моря - вітаю тебе темний, чоловік Берегині, я Водяницсся.

- Вітаю, водна діво, я Георг, чоловік Берегині, темний чаклун і некромаг, - ввічливо поклонившись відповів на привітання некромаг.

- Ну давай, тепер розповідай як сходив і що дізнався, - нетерпляче проскрипів лісовий дід.

Георг примостився на березі і розповів природнім духам що з ним відбувалось у світі вампірів, і про отруєння води, що викликало у духів хвилю обурення, навіть гніву, і про пророцтво і про загальні враження від світу.

- Тепер потрібно чатувати щоб не проґавити момент коли я маю допомогти Ірії, я вірю вона скоро з'явиться, - завершив свою розповідь темний.

- Не турбуйся, будемо готові і допоможемо вам, якщо це буде в наших силах, - завірив чаклуна Лісовик.

- Покажшши брассслети, - заканючила Водяниця.

- Ось, - зітхнувши дістав Георг парні прикраси з малої заплічної сумки, яку носив з собою ще з поїздки на Дніпро до острівця з переходом, жінки навіть у вигляді природніх духів залишаються жінками, і часто ось такі романтичні історії, ще й пов’язані з гарними прикрасами, для них найцікавіше серед всього, що можна знайти та почути.

- Крассса і магією від них віє сссильно.

- Ти б відніс перевірити їх, - прокряхтів лісовий дух.

- Покажемо в Ковені звісно, але я впевнений, що це наші браслети, прямо побачив їх на руках, відчув, що своє знайшов.

- Тоді може й правду та легенда говорила, вірно говорять - нічого з нічого не утворюється і щось в нікуди не зникає, - видав Лісовик, перефразувавши відомий на Землі постулативний вислів про енергію, яка нікуди не зникає і нізвідки не береться, а лише перетворюється з одного виду на інший (енергія води в електричну, електрична в механічну чи світлову і так далі до нескінченності), - і сили тих магів чи навіть душі перейшли до вас, хто зна як Доля вирішила і розпорядилась.

Вони ще трохи поговорили, потім Георг перекусив ягодами і заснув, попросивши лісовика розбудити його ближче до світанку, другий день від пророцтва, потрібно бути готовим.

Лісовик розбудив темного на світанку, з першими промінчиками сонця:

- Егей, темний чаклун, прокидайся, ти просив показати тобі дорогу до поляни.

- Так так, вже встаю, - швиденько підскочив Георг.

Чоловік змив залишки сну в озері і Лісовик показав йому південно-західну дорогу. Довго некромаг кружляв в очікуванні дружини, або хоч якогось знаку, але нічого не відбулось, навіть відчуття не змінились, хоча небезпека явно наближалась, таке враження, що наче натягують струну, яка от от має розірватись.

В цей день Георг провів тренування з мечем, уявляючи перед собою монстрів з арени в зоні без часу, темний махав мечем, тренуючи атаки та захист під час руху, танцював до болі в м’язах та темних кругів перед очима. Потім вирішив трохи помедитувати, і коли відринув зовнішні подразники злившись зі своїм внутрішнім світом, зрозумів, що природня сила поступає в нього набагато вільніше і швидше, практика по розширенню каналів пройшла простіше, він відчував себе маленькою іскрою магії, яка пробігала каналами та заповнювала внутрішній резерв, і одночасно він був єдиним організмом, що містив в собі мільйони таких маленьких частинок, пропускав їх тілом та поєднував у океан внутрішньої міці мага.

Відкривши очі некромаг побачив перед собою Водяницю:

- Сссидишшш тут, не докричшшишшшссся до тебе, сссилу пропуссскаєш велитенссську крізссь сссебе, аж моторошшшно ссстає.

- Ну вибачай, мені практикуватись багато треба щоб розвиватись і вдосконалювати навички свої, відповів Георг озерній діві.

- Осссь, - Водяниця поклала на траву, недалеко від темного, велику рибину, - тобі поїсссти треба, а ти то зсс мечшшем бігаєшшш, то енергією сссвоєю всссіх лякаєшшш.

- Щиро дякую, навіть не помітив як зголоднів, - Георг поклонився Водяниці і забрав подарунок.

Почистивши рибину туристичним ножом, який був у заплічній сумці, некромаг зібрав сушняк по лісу і потягнувся за запальничкою щоб розвести вогонь, але навіть не відкрив сумку, посміхнувся і запаливши вогник на долоні підніс руку до складеної основи майбутнього багаття. Маленьке веселе полум’я перескочило з долоні чародія на сушняк і гілки затріщали від його активного поширення.