Глава 12

В клопотах пройшло ще кілька днів, домові радісно налагоджували все в домі, з'явився одяг, не скрипіли двері, дитина завжди нагодована й чистенька. Я почала розбирати трави, ті що знала відкладала, інші ж сховала, загорнуті окремо в тканину, до комори, викинути шкода, Малана ж не просто так збирала, може що хороше є і з знаючими коли порадитись зможемо і розібратись. Декілька раз заходила Орися, вона дуже здивувалась домовій нечисті, дійсно обряди якісь схожі знали лише старші люди, але багатьох з даром винищили вже, а хто живий мовчить, щоб стіни навіть не чули, що вони таке щось знають. В Орисі мама і бабця таким займалась, але спалили їх на початку заворушень, а вона з батьком тоді на ярмарок курей возила, він звичайною людиною був, як повернулись не має вже рідних, дім освячений від нечисті, церковники тоді перевірили ще на під’їзді дівчину, але в неї дар ще спав і нічого не знайшли, всі домашні думали, що в батька пішла... а от як додому доїхали і побачила що сталось, от дар і прокинувся, тоді негода, з градом та блискавками, три дні лютувала, виявилось стихійник вона, але благо з нею не пов'язали, природа часто незадоволення проявляє ж, а батько мовчав і їй наказав, не хотів щоб дитину ще й звели нелюди. Правда недовго він без коханої чародійки прожив, хворі і слабкість через тугу прийшли, і не могла донька нічого вдіяти, змарніла через рік остання її рідна людина. Ось тоді і зійшлись вони з Маланою ще більше, на одній біді душі ближче стають, але заповіт ховати все що з магією пов'язано дівчина пам'ятала і завжди таємно до подруги ходила і навіть з хлопцями відносин не починала, щоб не здогадались, її за це в селі недолюблювали, думали зазналась, що сама господарює в добрій хаті і гроші з худобиною батьки залишили, того й перебирає кавалерами.

Орися нам приносила домашнього молока, свіжі яйці, та й інші продукти, які могла. Я ж в свою чергу розповіла їй про виклик домових і про використання своєї та природньої енергій і медитацію, правда домовились, що без спеціаліста вона обмежиться поки медитативними практиками і роботою з внутрішнім резервом та каналами. У чародійки вийшло прикликати свого старого домового з сином, коли вона розповідала про це, то сама шморгаючи носом сказала, що дідусь-домовий аж заплакав, вірив до останнього, що господарі не забудуть і не пішов далеко від дому, шкода дружина не дочекалась повернення в рідну хату.
 

Я почала тихенько вибиратись на полянку до порталу, пробувала відкрити, але спіраль переходу так і не могла втримати, довго ж за межами дому боялась знаходитись. Потім зрозуміла, що потрібно й дитину виводити хоч раз в кілька днів на прогулянку, погода стояла гарна, ягоди в лісі, та й за весь час я лише двічі бачила людей, але встигала сховатись і залишалась непоміченою. Трішки розслабившись почала брати Ольвію з собою, правда звели такі прогулянки до години, не більше.

Якось на світанку зібрались до лісу, люд ще або спить, або біля худоби поратись починає, ніхто в такий час по ягоди-гриби не ходить. Йшли з Ольвією стежиною, вирішили за ягодами спочатку зайти, а потім до порталу навідатись, але до смачних суниць не потрапили. Зі сторони села, зовсім поруч, почули крик, нас побачили на стежині і вже рухались в нашу сторону. Я підхопила малу на руки і побігла до порталу, ось про що думала коли дитину з собою тягнула, достатньо і на подвір'ї ж їй було гратись, так ні, доброю тіткою себе уявила, дитині природа потрібна, ех... поруч пролетіла стріла, я припустила ще швидше. На поляні, ледь зупинившись, почала відкривати портал, до нас вискочили озброєні люди:

- Стій відьма, іменем короля і в славу Церкви Світла, наказую схилитись і за гріхи свої чорні відповісти.

Я знову збилась з порталом, різко розвернулась і з злобою махнула рукою в сторону воїнів, дуже хотіла щоб не чіпали і я встигла активувати перехід. Дивне марево накрило поляну, все ніби потонуло в густому кисілі, стало тихим, рухи у всіх плавні, ніби при ледь помітній перемотці стрічки, майже по кадрах. Дивуватись часу не було, хоча відмітила, що це закляття навіть не вчила, знаю що є таке серед роботи з енергетикою живого світу, до якої один з типів моєї магії належить, почитала тоді після зустрічі з павуками про це, але до розділу з вивченням так і не дійшла, на практиці ж поки могла прості заклинання творити, наприклад смерчик маленький зробити щоб пил зняти чи воду направити з чашки в чашку, ще з рослинами домовлялась, відчувала чого просять, чи то на сонце, чи в тінь, чи води потребують, і виконавши вливала енергію, от вони і росли швидше.

На адреналіні, чи просто Доля вирішила подарувати нам свою посмішку, а портал я відкрити змогла, тільки от біда, нестабільна магія, розлита в великій кількості навколо, зіграла з нами злий жарт, велика чорна воронка явно не закриється одразу. Не думаючи вже про це схопила Ольвію і влетіла в відкритий перехід. Все закружляло, дівчинка заплакала, а я, як завжди, пару хвилин розбирала де небо, а де земля, коли перші прояви полегшення прийшли я підхопила дитину і побігла до дому. Майже одразу з порталу вискочили наші загоничі. Я не встигала, катастрофічно не встигала... і тут ліс почав оживати, дідусь Лісовик намагався нам допомогти, під ноги воїнам вилазило коріння дерев, на голови сипались гілки, вітер почав жбурляти пил і листя їм в очі... але старший з групи почав на всі сторони махати якимось кадилом, певно силу нечисті природної гасив і вони з невеликою затримкою бігли далі, раз навіть знову стріляти пробували. Мене затопила паніка, невже ось так все, я вже ж майже біля дому... і тут сталось те чого я ніяк не могла передбачити, назустріч стрімко вибіг Георг, він наче був мій і не мій одночасно, те саме обличчя, такі рідні риси, правда осунувся трохи і он мішки під очима, занепокоєний погляд в мою сторону... очі, в них була темрява... я зойкнула і відскочила з дитиною в сторону, коли він з злим риком полетів на нападаючих. Навколо нас почався хаос, палало полум'я, карателі горіли з страшними криками, Георг тіснив з мечем (з мечем!, та ми ніколи не практикувались зі зброєю такого типу) головного з групи карателів, який скинув з себе вогняну пастку і кинувся на противника. Ніколи не звертала увагу на те який мій чоловік граційний в танці, та й не любив він танцювати зазвичай, але те що я зараз бачила було саме смертельним танком, два хижака рухались настільки природно, плавно, але кожний крок, замах, випад були наповнені нелюдською силою, таке видовище зачаровувало. Коли він ледь відхилився від обманного удару ножом, який вільною рукою вихватив каратель, мені стало погано, але я лиш міцніше стиснула зуби, не відволікати, головне не відволікати його зараз. І от все скінчено, ворог затих після фінального удару, яким Георг розрізав його від плеча до зони сонячного сплетіння, це як ж бити потрібно щоб так роздробити кістки скелету. Я міцніше притиснула Ольвію і відвернулась, щоб дитина не бачила всіх тих жахіть, хоча вона і так тихо плакала дихаючи своїм носиком мені в ключицю, так що певно бачити не хотіла я, було страшно, і від погоні карателів, і від стріл з близьким подихом смерті, і від того що побачила в змінах в чоловіка, як він тут опинився, чому він такий? На плече лягла рука, я відчула рідну енергію поруч, за роки вона в нас змішалась і стала спільною, поєднуючи як дві частини одного цілого, але тепер в ній рухалась ще якась темна міць, не ворожа, темрява обіцяла спокій, не була агресивною, я повернулась до коханого і подивилась на нього, його очі були такими звичними, а в них стільки турботи та кохання, що я відкинула всі сумніви і заплакавши притулилась до нього.