8. Міранда

Надворі було похмуро. Свинцеві хмари закривали небо. Вони не пливли по ньому, зовсім ні – саме закривали.  Одним суцільним нерухомим та важким туманом.

Міранда відкинулася на дивані та дістала цигарку. Вона була у своїй людській формі, без крил, у звичайному домашньому одязі.  Сорочка була розстебнута.  Четверта година ранку.
У будинку стояло приємне, дещо приглушене тепле освітлення.  У самому будинку теж було тепло, навіть трохи спекотно, хоча особисто Міранді у цьому не було жодної потреби з фізіологічної точки зору. Просто іноді після сирої лабораторії хотілося відчути комфорт.  

Від нього жінка ніколи не відмовлялася.
Міранда втомлено посміхнулася. Тяжкий тиждень видався.  Але успішний.  І це найголовніше. Вдача останнім часом ніби йшла за жінкою.
Вона заплющила очі, роблячи затягування.

«Збори за тиждень».

Ця думка змусила скривитися. Потрібно найближчим часом вилізти з лабораторії та готувати документи для щомісячної доповіді. Дивно, але факт – у цьому ізольованому, що живе за законами аграрної міні-держави, селі був той ще розсадник бюрократії. Але Лорди не займалися паперами.  

«І слава богу» – кисло подумала Міранда.

Справді, її прийомним дітям не можна було довірити майже нічого. З тими небагатьма обов'язками, які вони мали, вони й так поралися через пень-колоду. Дати їм ще працювати з документами – і так скромна якість виконаного впаде.

Звичайно, може виникнути питання: які можуть бути документи (під документами Міранда насамперед мала на увазі статистики та показники загального доходу громади) у порожньому селі? Адже працювати по факту нема кому. Однак, у тому-то й річ, що село не було повністю порожнім. Ті, хто вижив, залишилися.  Після інциденту.

Міранда з роздратуванням потерла перенісся, згадуючи той ідіотський випадок. Хто б знав, що Мегаміцелій, несподівано зреагувавши чорт знає на що, вирішить розростись, заражаючи навколишні території пліснявою?!

Попри загальну думку у селі – причиною цього послужила не Міранда. Та й навіщо їй потрібно було влаштовувати тут геноцид?  Не зважаючи на етичне питання таких дій, навіть з практичної точки зору це було б безглуздо. Постійно викрадати нових людей ззовні для будь-якого незначного експерименту, жінці теж не здавалося привабливим. А поки для Єви потрібна нова оболонка – експерименти Міранда не закінчить.

Втім, село відновиться. Так Міранда говорила всім. З натягнутою на обличчя впевненістю та усмішкою.  Насправді, те, що сталося місяць тому, сильно давило на жінку. Через один інцидент її репутація, яку вона будувала десятиліттями, мало не впала. Адже нікому не можна пояснити, що то була випадковість. Що вона не має до цього жодного стосунку.  

Ніхто не хоче вірити у випадковість.  Людям завжди потрібний один винний та відповідальний за все.  А кого ще зручніше звинуватити, як не Бога?
Настрій жінки швидко псувався.  Міранда видихнула дим.

– Може млинців зробити?

Вона часто розмовляла сама із собою.  Це допомагало відволіктися від важких думок.
Погасивши сигарету об блискуче дно попільнички, жінка потяглася й пішла на кухню.  Гарячий чай із млинцями – найкращий засіб від поганого настрою.
Цього рецепту її навчив один український приятель. Микола Хмільников помер нещодавно. У дев'яності, на скільки пам'ятала жінка. Вони познайомилися взимку 1932 року, коли Міранда вдруге відвідала СРСР( та навіть довгий час провела у самій Україні).  Ця країна їй безперечно подобалася. Особливо взимку, вона мала якийсь шарм.

Микола був милою та цікавою людиною, вони разом багато розмовляли про науку, про те, які напрями необхідно розвивати, про багато інших речей. За час, поки жінка перебувала на батьківщині чоловіка, вони вже встигли стати міцними друзями. Перед від'їздом юнак зробив їй млинців, показав рецепт та подарував кілька банок малинового варення. Після чаювання вони тепло розлучилися, а потім ще довго листувалися.

Діставши всі необхідні інгредієнти та посуд, Міранда посміхнулася. Майже сто років вона знала цей рецепт напам'ять. Ймовірно, вона могла б приготувати все із заплющеними очима.
Спочатку півлітра молока, потім дрібка солі, цукор. Потім додати рослинну олію і одне яйце. Перемішати до розчинення цукру.
Далі додати борошно.
Рідке тісто готове.
На той час сковорідка вже розігрілася.  Далі справа техніки.

Шкода, звичайно, що вони з Миколою посварилися в 40-ві. Конфлікт був через те, що Міранда все міцніше почала спілкуватися та навіть спільно працювати з німецькими та .осійськими вченими.  Мельников був палким патріотом, йому не давало спокою, що «його друг працює на виродків, які всіляко нищили його народ».  

Жінці тоді була байдужа його боротьба. Це дуже сильно образило Миколу, тому їхнє спілкування поступово зійшло нанівець.

***
За півгодини млинці вже були готові, а червоний чай заварений.
За вікном близько п'ятої години ранку.  Світатиме ще нескоро.
Скільки таких ранків вже зустріла Міранда?
Жінка зітхнула. Вона намагалася не піддаватися надовго спогадам.  Це погано на неї впливало.  Минуле не повернути. Його події безповоротно втрачені. Потрібно дивитися вперед...

«Єва.. моя Єва...

Події минулого не повернути. Але людей можна.
У цьому Міранда була твердо впевнена. Так, понад сто років роботи не дали бажаного результату – реального воскресіння померлої людини.  Але за цей час вона розробила безліч цілком успішних проектів. Взяти хоча б Каду, Лордів чи армію, що складалася з ліканів. Але це все не те.  

Проте зараз жінка вже впритул наблизилася до нового відкриття у науці. Вона це відчувала. Тож не переставала працювати. На цей рік вона має великі плани.  І навіть якщо воскресити Єву найближчим часом не вийде - все одно - Міранда не зупиниться у своїх експериментах.  І не має значення, скільки часу це займе!  У будь-якому випадку, воно того варте. Через сто років невпинної роботи – Міранда навчилася терпінню.

Зануривши млинець у малинове варення, жінка задумалася про інше.  Лорди. Потрібно буде зайти до Альсіни цього тижня.  Все-таки розповісти є про що.
Коли Донна сказала, що хоче вдочерити ту дитину, Міранда м'яко кажучи здивувалася.  Подібні дорослі вчинки були не у її стилі.
Після смерті батьків, коли Міранда взяла її під своє крило, дівчинка почала поступово замикатися в собі. На той момент, коли вона отримала Каду, Донна вже рідко з кимось розмовляла.  А після мутації в неї зовсім похитнулася психіка.  Без Енджі дівчина вже не могла спілкуватися.  А потім ще й смерть її сестри у 80-ті роки. Міранда вже й не сподівалася, що дівчині стане краще.