6. Важлива розмова.

Приємного прочитання!

***

Я не знала, що на мене найшло тоді. Але... те як зі мною поводилися тут чіпало до глибини душі... Так чемно і доброзичливо... Я не могла уявити, щоб, наприклад, моя мати чи тим більше батько розмовляли зі мною так мило. Без лайки, без криків, без знущань… Було відчуття, наче зараз я потрапила до Раю. І правду кажучи, я була щаслива дізнатися, що як мінімум найближчим часом житиму тут.

Донна розповіла мені, де ми знаходилися, і що тут відбувається. Я, у свою чергу, розповіла про себе.

***

– ...і, виходить, Чотири Будинки правлять цим селом вже кілька століть? Це щось подібне до політичного альянсу, так? - Зацікавлено запитала Лія.
– Так, він був укладений кілька століть тому, і існує досі. - Беневієнто долила чаю, - Але, якщо чесно, Лорди не в найкращих відносинах між собою. Хтось постійно тягне ковдру на себе, - з досадою додала дівчина.
– Вони женуться за впливом?
– Можна і так сказати, - Донна замовкла і зітхнула, - хоча зараз у цьому немає особливого сенсу.

«Особливо, враховуючи, що село порожнє»

– Але що стосується Матері Міранди? Чому вона допустила зараження селища?
– Ах так, Мати Міранда... Вона має прийти сьогодні чи завтра. - без посмішки сказала дівчина, - Можливо, ти її побачиш. А щодо зараження… Я сама не знаю. Але, мабуть, у неї на це були якісь причини. Вони... вони повинні бути.
***
Так, ми проговорили цілий день. Чашки лише встигали наповнюватися новими порціями чаю.  Розповідали один одній про себе, свої думки.  Обидві не говорили з кимось відверто вже дуже давно. З Донною було приємно вести діалог.  Вона не перебивала, не лаялася і не говорила погано про будь-кого. Це зауваження остаточно зробило дівчину у моїх очах мало не святою.  Коли до моєї матері приходили подруги, вони зазвичай обговорювали своїх знайомих. Мені це ніколи не здавалося справді правильним, але зараз я відчувала, наскільки це було бридко. Чим більше в моїх очах падали люди з минулого, тим більше у мене зростала повага до дівчини в чорній вуалі.

До того ж я дізналася, чим вона займається тут.  Беневієнто вже багато десятиліть займається виготовленням ляльок, як і вся її родина. Я не стала питати, що трапилося з її сім'єю та чому на ній завжди вуаль – вочевидь, вона намагалася уникати цих тем у розмові, а отже, це явно не моя справа. Втім, це не заважало нам мило розмовляти.
Донна обіцяла мене познайомити зі своїми ляльками. А коли я стала розпитувати її про такі деталі як те, де вона бере матеріали для їх виготовлення тут і тому подібне, то могла відчути, що вона помітно пожвавішала. Ляльки були справою її життя, і, помітивши мій інтерес, вона стала ще більш доброзичливою, ніж раніше.
Про Лордів, з розповіді Донни, в мене склалося гарне враження. Хотілося якнайшвидше познайомитися з ними.
***

Дівчина сиділа навпроти вікна в одній із кімнат на першому поверсі та спостерігала за сутінками.  Таких днів у Донни не було вже багато десятиліть… Лія виявилася дуже милою дитиною та цікавим співрозмовником. Але розповідь про її життя змусила жахнутися. Батьки періодично пили, іноді йшли у запій. Поки батько був у відрядженнях, мати тягала до себе подруг та чоловіків. А коли той приїжджав, розпочиналася повна вакханалія. Якщо порізно вони пили та буянили не так сильно, то разом вони пили горілку мало не ящиками.  

Постійні погрози, образи, рукоприкладство з приводу та без. Донна зрозуміла, звідки ті численні садна й те, чому дитина так ставиться до неї. І напевно, вона не просто так опинилася в середині грудня на вулиці. Може, п'яниці вигнали її або вона втекла?

Тут у двері постукали.

«Матір Міранда»

Донна поспішила відчинити. Краще не змушувати Мати чекати.
На порозі справді стояла вона. Без золотої маски, без німба, у звичайному робочому одязі, без офіційності, яку іноді так любила. Вона виглядала доброзичливо

– Добрий вечір, Мати Міранда. - бадьоро привітала її дівчина, - Проходьте, гарячий чай.
– Добрий, добрий. - Засміялася вона, - Я хотіла зайти ще позавчора, але треба було закінчити спостереження за однією колодою, хе-хе.

Вона вочевидь прибувала в хорошому настрої, а значить, компроміс більш ніж можливий. Мабуть, спостереження за тією «колодою» пройшло дуже успішно.

Донна заварила нову порцію чаю. Міранда віддавала перевагу червоному.

– Ти Сьогодні без Енджі? - Помітила жінка, - Щось трапилося?

Дівчина завмерла.  Вона зовсім забула про це. У присутності Дії не хотілося її кликати, а потім вона просто забула про це.

– Е..Енджі?  Так... Я не помітила. - За звичкою почала виправдовуватися Донна.
-Не хвилюйся, все добре, - Міранда закурила сигарету, - твій справжній голос значно приємніший, давай Енджі відпочивати частіше.
Жінка випустила кільце диму

– Ну що ж, ти, напевно, знаєш, навіщо я тут, - мати відкинулася у кріслі і хижо посміхнулася.  Небесно-блакитні очі нестримно сяяли зверхністю.
– Ох, послухайте, як раз стосовно цього... Я б ... - Донна запнулась, - Я б хотіла попросити вас про дещо.

Міранда підняла брови, не зовсім розуміючи, куди хилить дівчина.

– Не соромся.

– Я хочу залишити цю дитину собі, - видихнула Донна.
– Я розумію, тобі нудно тут самій, але ж можна взяти й іншу жертву. - Знизала плечима жінка, - Почекай, поступово село відновиться, людей стане більше і все буде як раніше...

– Ні, ви не зрозуміли, я хочу... - Дівчина все ще трохи вагалася... Все відбувалося занадто швидко, але остаточне рішення потрібно було прийняти прямо зараз.  

Донна розуміла, що Лії нікуди йти. Але навіть якби в дівчинки була можливість повернутися туди, де вона раніше жила.. не було б це гірше й збоченіше, ніж смерть?

«У стінах цього будинку більше ніхто не помре» - Донна прикусила губу.

Цей будинок – її остання надія.

– Я хочу прийняти дівчинку в сім'ю Беневієнто. - Упевнено випалила дівчина.

У кімнаті повисла тиша.
Першою схаменулась Міранда.