2. Несподіванка.

День був дуже похмурим.  Але Донну навряд чи це хвилювало – зараз вона доробляла нову ляльку.  Попиваючи ледь теплий чай, дівчина вкривала лаком обличчя ляльки.  Ця маріонетка не була чиїмось замовленням, а була зроблена так. для душі.

Останнім часом Донна взяла невелику перерву на замовлення, і все більше ляльок робила для себе.  Дівчина повністю віддавала себе своєму захопленню.  Тому, що залишилося, що не давало їй остаточно збожеволіти в стінах цього будинку.  У Сім'ї Міранди до неї ставилися нейтрально (крім Ґайзенберга, який конфліктував з усіма), але оскільки говорила лише Енджі, сама Донна на зборах давно злилася з інтер'єром для інших Лордів.  Незважаючи на досить добрі стосунки з усім будинком Димітреску, Беневієнто не так часто контактувала з ними. В основному, Донна отримувала від Альсіни замовлення на виготовлення нових ляльок для її дочок.

З рештою Лордів відносини були абсолютно нейтральними і зазвичай вони не перетиналися десь крім зборів.  Спочатку Донна відчувала себе зайвою та непотрібною у Сім'ї, але потім просто звикла до самотності.  У майстерні стояв запах лаку.  Лялька була закінчена.  Їй залишилося лише висохнути.  На душі Донни стало приємніше.  Поклавши пензлики на місце, Донна одягла вуаль, вимкнула світло і пішла вгору, заварити ще чаю.  Вона не потребувала сну завдяки Каду, тому планувала як завжди мирно провести ніч у бібліотеці з чашкою гарячого чаю.  Ідучи коридорами до ліфту, Донна не вперше помітила, що деякі шпалери починають чорніти і відшаровуватися від стін.  І не дивно – весь особняк був наскрізь просякнутий вогкістю через водоспад, що розташовувався за ним.  Беневієнто похмуріла.  Вона добре пам'ятала, як виглядав будинок раніше.  У її дитинстві.  Живий, доглянутий, у ньому завжди вирувало життя.  Але згодом померла Бернадетт.  Після, наклали на себе руки батьки.  Скинулися в цей водоспад.  Здавалося, що гірше вже не буде, але 87-му померла Клаудія – сестра, останній родич Донни.  Це остаточно вибило з колії не тільки останню з благородного будинку Беневіенто, а й сам будинок начебто увійшов у жалобу.  Стіни у багатьох місцях почорніли, шпалери відійшли.  Деякі частини особняка обвалилися чи банально стали небезпечні для перебування у них.  Будинок наче помер зсередини.  І ніколи більше не відроджувався.  Піднявшись на ліфті до першого поверху (майстерня розташовувалась у підвалі), Донна пішла у вітальню за чайником.  За вікнами вечоріло.  Беневіенто заплющила очі, вслухаючись у тишу.  Вона не мала звички розмовляти сама з собою, а гостей тут не було дуже давно, тож будинок уже кілька десятків років зберігав гробову тишу.  Раптом за вхідними дверима пролунав якийсь шум.  Це не міг бути лікан, бо на територію особняка вони не заходили.  Село було порожнім, а Лорди ніколи не ходили до неї у гості.  Інтригуюче.  Донна вийшла у фойє і прислухалася.  Нічого.  Це було досить дивно, але Беневієнто вирішила про всяк випадок відчинити двері і перевірити.  Що б там не було – воно не могло загрожувати їй.  

Донна обережно потягла ручки дверей і застигла: на старому кам'яному ганку лежала дитина.  Донна присіла, вдивляючись у сіре обличчя.  Впалі щіки, синьо-бліді губи, темні кола під очима, ще не загоєна тонка протяжна рана на вилиці. Що, чорт забирай, з нею сталося?!  Вона тікала від ліканів?  Наврядчи.  Від них практично неможливо втекти, тим паче дитині.  Як вона взагалі змогла знайти особняк?  Питання кружляли навколо Беневіенто, неначе рій комах.  Але в одному вона була певна – несподівана гостя ще жива.  Обережно намацавши пульс, Донна підтвердила свій здогад.  Слабкий, але все ж таки він є.  "Можливо, вона хотіла попросити допомоги?".  Надворі було досить холодно.  Дівчина вже встигла замерзнути.  Потрібно швидше вирішувати, що робити.