Розділ 23

Ух, хтось завівся! І я не лише про Броніславовича, а й про себе також. Роздягнув поглядом і розібрав мене на гвинтики. Побачення обіцяє бути гарячим. Навіть не знаю, як утриматись і не почати прямо з десерту. Я хоч і заявила уїдливим тоном, що на секс Любчик може не розраховувати, але тут хоч би самій не докотитися до «сиди, не рипайся, я сама все зроблю», тут вже хочеться накинутися і залюбити цього мушкетера до заїкання.

— Ну… якщо вже наше побачення спонтанно переноситься на сьогодні, піду знову одягну ліфчик, — знущально посміхаюся, я чудово розумію, що безжально його дражню, навіть відчуваю його настрій під своїми сідницями.

— Ні, я проти, підеш так. Адже ти плануєш, щоб мені остаточно вежу знесло — так ось це вірний шлях. Ох, внутрішній голос мені підказує, що ти, Леопольдівна, доведеш мене спочатку до сліз, а потім до гріха, — підозрюю, що Броніславовича влаштує навіть побачення в його кабінеті, щоб не встаючи з крісла отримати бажане і полегшено видихнути. Але я не просте завдання, Любчику. Тобі доведеться проявити всі свої таланти.

— Якби не твоя тверда шпага, яка впирається в мої булочки, я б могла сказати, що моє улюблене місце — це сидіти у тебе на колінах, — торкаюся його щоки, а він закочує очі. Довела мужика, ще трохи і свідомість від перезбудження втратить. — То куди підемо?

— У лазню, — видихає. — Знімемо парилку на кілька годин, я тебе віником відшмагаю…

— В лазню? Ти серйозно? Ха, розмріявся! Відшмагає він віником як же. Ніхто до лазні на першому побаченні не ходить! Ходять у кіно, ресторан чи просто гуляють парком, тримаючись за руки. Хлопець дарує дівчині солодощі та квіти, робить компліменти, смішить. Любчику, мені що за тебе весь сценарій продумати? — бубоню і ледве стримуюсь від сміху, бо Ярик дивиться в цей момент на мене лютим вовком.

— Леопольдівно, тобі звичайний сценарій не підходить. Це надто банально для тебе. Гуляти в парку? Серйозно? Я хочу триматися зовсім не за ручки. Кіно? Та ти сама як ходячий блокбастер! У мене вже все що може стояти — стоїть дибки. Попереджаю, я за себе не відповідаю! — Бронік так сексуально гарчить. Самця смикають за вуса, коли всі його думки лише про шлюбний період.

— У-у-у… але вже не страшно. Чоловіків так легко доконати. Ти програв, Броніславовичу, але це закономірно, тому що в природі завжди у підсумку перемагають жінки, — смикаю плічком, неохоче підводячись з його колін.

— Точно. Взяти, наприклад, самку богомола, — скривився Любчик. — І я не здався, тому що в цій грі не повинно бути переможених, — багатозначно вигинає брову і такий у нього при цьому вираз обличчя, що мене аж підкидає від бажання зацілувати його моську, щоб ходив щасливим та обслиненим.

— Ну добре. З огляду на побажання дами, все ж таки почнемо з ресторану. Спробую тебе нагодувати, щоб ти стала добрішою. Нещодавно у нашому місті відкрився новий ресторан. «Екстрим-шик» називається. Там кожна страва авторська та експериментально-екзотична. Відгуки чув різні, дехто залишився в захваті, інші благають обходити це стрьомне місце десятою дорогою. Відчуваю, що це прям для тебе, тому що ти теж до біса оригінальна.

— Екстремальне перше побачення з босом? Наша тема. Мені підходить. Сподіваюся, там подають ріжки равликів у сливовому соусі та дули горобців у мармеладі? Вже уявляю, як ти цим смакуєш, — ух який це кайф, дражнити цю директорську морду. Найстрашніше, що в глибині душі я починаю розуміти, що закохалася в нього як кішка. І що ми з цим робитимемо — поняття не маю!

— Ох, Леопольдівно, розплата незабаром прийде, — загадково хмикає Любчик.

Оформлення фасаду нового ресторану тут же впадає у вічі, наче як вхід у гастрономічний Діснейленд для дорослих. І що дивно — людей повно. Купа бажаючих перевірити свій шлунок на міцність. Нам пощастило, лишився останній вільний столик. Але потім я помітила, як Броніславович сунув метрдотелю велику купюру і зрозуміла, що це ніяке не «везіння», нам віддали чиюсь бронь. Взагалі-то, це круто, коли чоловік завжди може знайти вихід зі складного становища, як це щойно зробив мій мушкетер. Атмосфера в залі мені вже подобається, ніякої тобі манірності та пафосу, дуже затишно, я навіть сказала б – інтимно-романтична обстановка.Теплі тони, свічки, живі квіти у величезних вазах уздовж стін та маленький букетик на кожному столику, колони у вигляді замріяних дів з келихами в руці, вишукані скатертини, приглушене світло, не нав’язлива музика та приємні офіціанти в довгих фартухах. Нам принесли меню, і я втупилася в зовсім незрозумілі назви.

— Страшно робити вибір. Добре, хоч алкоголь у них не авторський. Як каже мій дід: «якщо ти не довіряєш кухарю — прийми для дезінфекції п'ятдесят грам оковитої і заздалегідь дізнайся в якому боці туалет», — піднімаю очі на Броніславовича. — А ти у нас, виявляється, ризиковий хлопець. Мені такі подобаються.

— Боже мій, перше зізнання. Що ж ти не попередила, я записав би на диктофон на згадку. Насправді в мені багато тих якостей, які підкуповують та зачаровують вреднюг на кшталт тебе. Тобі залишилося лише їх в мені розкрити, — спеціально мене драконить, вже здогадався, як це працює.

Качаю головою, кидаю випадковий погляд у залу і раптом… за одним із столиків помічаю свого тата, який мило розмовляє з жінкою, час від часу підносячи її руку до своїх губ. І чим довше я дивлюся на його подругу — тим відчутніше мене сковує шок.

— Христино, що сталося? — напружився Броніславович. — Ти навіть в обличчі змінилася.

— Що… мій батько… робить… з твоєю… колишньою дружиною? — скрегочучи зубами, насилу видавлюю слова. Любчик стрімко обертається, шукаючи очима цю парочку і теж змінюється в обличчі, тихо вилаявшись собі під ніс.

— Піду… спитаю! — Схоплююся з місця.

— Не варто! Прошу тебе, — Ярослав теж підводиться ривком, намагаючись мене зупинити. Але це вже неможливо, я вивертаюсь і за кілька секунд опиняюся біля столика цих голубків. А Любчику не залишилося нічого іншого, як піти за мною.