Розділ 21

Христина

Сказати, що я в шоці — значить, нічого не сказати!

Ну… думки мене, звісно, відвідували різні. Спочатку здавалося, що він влаштовує мені перевірку, тому я робила все можливе, щоб мушкетер звільнив мене якнайшвидше. Потім було схоже, що він просто з мене знущається, а в клубі стало зрозуміло, що бос вирішив закрутити зі мною інтрижку, але зазнав поразки, тому що його шикарній високості тисне корона. І ось тепер ... Любчик пропонує мені почати зустрічатися?!

А може… це така хитрість, щоб затягнути мене в ліжко? О-о-о… від цього підступного кадра можна чого завгодно очікувати. З ним треба бути обережною. Влаштую йому серію тестів. Нехай навіть не розраховує на секс на першому побаченні. Чи може показати його дідові? Той одразу намацає слабкі місця Броніславовича. Хм, подобаюся я йому, бачте! Ти теж заводиш мою внутрішню жінку, але якщо ти, засранцю, не позбавишся деяких своїх замашок — тобі буде непереливки.

— Тук-тук, — стукає у відчинені двері кісточками пальців головний менеджер, начепивши на свою гарненьку пику диявольську посмішку. — Нудьгуєш, Христиночко? Мені здалося, що ми з тобою не познайомилися як слід, — сідає на край мого столу. Яскравий представник заматерілих бабіїв, чемпіон підкатів та майстер забивання баків. Стильний, одягається зі смаком, від нього приємно та дорого пахне, на парковці біля офісу найкрутіша тачка належить, звичайно ж, йому. Чувак любить похизуватися, але найбільше він любить самого себе. Мені вистачило кілька разів перетнутися з ним минулого тижня, щоб зрозуміти, що це за птах. Ще ти почни зі мною загравати. Ти точно не в моєму смаку.

— Серйозно? Тимуре Валерійовичу, а я була впевнена, що ми з вами знайомі. Запрацювалися чи ми дівчата для вас усі на одне обличчя? — Вмикаю зміючку, отруйно посміхаючись.

— Для тебе просто Тимур. Я мав на увазі більш тісне знайомство. Ти все ж таки секретарка генерального, дружба з тобою входить у мої інтереси та обов'язки, Христиночко. …Вип'ємо кави після роботи? — у шоколадних очах іскриться відрепетируваний погляд спокусника-аса.

— Боюсь, мій хлопець буде проти, — чомусь стає смішно. Кусаю губи, щоб не розсміятися, адже під «мій хлопець» я маю на увазі нашого гендиктатора.

— Пощастило твоєму хлопцю, — головний менеджер підозріло примружився. Не інакше як намилився змінити тактику.

— Ви маєте рацію, просто Тимуре. Йому дуже пощастило. До нього досі не дійшло, який подарунок йому підсунула доля. Можете прибрати дупу з мого столу? Подібне в цій приймальні може собі дозволити лише Броніславович, — не ведусь на чари шоколадних очей. Він скривився, ніби лимончику лизнув, але зі столу таки сліз.

— Як тобі з ним працюється?

— Душа в душу. Цілковита гармонія та взаєморозуміння, — навмисне втупилася в свій ноут, даючи зрозуміти, що я, чорт забирай, дуже зайнята.

— Хм, несподівано. Взагалі-то, Ярослав людина дуже складного характеру. На цьому місці жодна секретарка надовго не затримується. І якщо над тобою нависне загроза звільнення — знай, я готовий прийняти тебе у своєму відділі продажів з розкритими обіймами, — ох вже ця лукава посмішка, звикли підкуповувати нею довірливих і нещасних. — Раптом бос надумає тебе скривдити — я завжди готовий тебе захистити. Я вмію з ним розмовляти.

— Зрозуміло. Напишу собі нагадування на найяскравішому стікері, щоб у хвилини розпачу знати, в якому напрямку бігти. У вас все, просто Тимуре? Тому що у мене ще купа справ, — подобається мені посилати поглядом і тоном таких самовпевнених павичів.

— Не буду тебе відволікати, — киває, невдоволений результатами. А ти думав я перед тобою розтану як той пломбір?

Після роботи, поскакавши на годину раніше з дозволу генерального, я справді вирушаю на пошуки Мурчика. Хвилююся я за нього, він у нас бідовий. Ні за ким іншим я б ніколи не бігала, щоб помиритися. Безперечно, ситуація з Мурчиком повинна мене чомусь навчити. Намагаючись зберегти шкільну дружбу заради спогадів і всіх тих теплих незабутніх моментів, я роблю добре собі, але, можливо, роблю боляче йому. А якщо настав час його відпустити? Але відпустити на добрій ноті, а не на тій, на якій ми розбіглися вчора.

Логічно припустити, що в цей час Мурчика можна застати на репетиції. Тому беру таксі та дую до клубу, зіткнувшись за двадцять хвилин із двометровим амбалом-охоронцем на вході.

— Я подруга Юрка Винника... Мурчика, він виступає тут. Пусти мене до Серцеїда! Не треба корчити мені свої грізні мармизи, я не з полохливих, — гарчу йому в другий ґудзик на піджаку.

— Ага подруга, як же. Багато вас таких тут ходить, аби тільки до хлопців чіплятися.

— Багато тексту як для охоронця. …Добре, згодна, я грубіянка. Перепрошую. Перекажіть йому, будь-ласка, що прийшла Христина. Я вчора його образила і хочу помиритися, — мабуть, громила прочитав щирість у моєму погляді, бо зник усередині, зачинивши перед моїм носом двері на замок. А за п'ять хвилин замість охоронця до мене вийшов сексі-мачо, мабуть колега Мурчика.

— Салют. Юрик знав, що ти прийдеш, — усміхається, красуючись ямочками. — Його тут немає, цьому паршивцю несказанно пощастило, він поїхав у тур. Виступатиме у найбільших містах Штатів. Не знаю, що там між вами сталося, але Юрчик залишив тобі листа, — простягає мені конверт. — Сказав, що ти любиш паперові «привіти».

Вдячно киваю, мовчки притискаючи конверт до грудей, розвертаюсь і біжу ловити маршрутку. Я дійсно вважаю, що якщо людині потрібно сказати щось важливе, не маючи можливості зробити це особисто, то краще передати свої слова та почуття — у записці, у листі. Вони для мене більш зворушливі, справжні, бо їх можна торкнутися. Такий у мене прибабах і тільки Мурчик про це знає.

Поспішаю додому, бо такі листи треба читати наодинці, бажано зачинившись у своїй кімнаті, щоб навіть якщо захочеться пустити сльозу – цього ніхто не побачив. Не люблю, коли мене жаліють і лізуть в душу з розпитуваннями.