Розділ 19

Якось мамині подруги, зібравшись у нас на кухні, завели розмову про те, яким має бути чоловік. Брутальних, фатальних, владних красенів вони одразу викреслили зі списку і чомусь зійшлися на тому, що зі супутником життя має бути спокійно та комфортно, він надійне плече, яке воліє з тобою не сперечатися, а ти його королева. Я ще тоді подумки не погодилася. А як же буря емоцій, вибух почуттів, протистояння, шаленство та пристрасть? Мене якось не вражають і не приваблюють рівні стосунки. Не знаю… може, у мене такий дурний характер, що мені треба бути в тонусі і тримати в тонусі мого хлопця. А з Мурчиком якраз усе рівно. Так, він дуже гарний, веселий. Але серце не тьохкає і метелики внизу живота канкан не танцюють. Якогось біса мені потрібний екстрим у відносинах, хоча б на початку. А ще я точно знаю, що Мурчика до сказу нізащо не довести, він просто починає зі мною в усьому погоджуватися і мені стає нудно. Мурчик він як… теплий шарф, а ось Броніславович, ця вредна срачина, дає мені відчуття того самого екстриму. Йому б лишень попрацювати над правильним підходом і можливо… Хоча віриться важко, що Любчик може змінитися. Тому із завмираючою душею чекаю другого раунду, адже я не збираюся здаватися його владній, пихатій і надто самовпевненій високості.

— Будемо ворожити на ромашках «любить – не любить, кине – поцілує, до біса пошле – до серця пригорне»? Дякую, — беру букет, підставляючи Мурчику щоку для поцілунку. — Подарую мамі. Ти не проти? — Звісно, він не проти, можна було не питати. Намагаюся ігнорувати романтичний підтекст, віддаю мамі квіти і вискакую за двері, спускаючись першою, відчуваючи, як мене свердлять блакитні очі мого найкращого друга. Виходжу з під'їзду, різко обертаюсь і беру його обличчя у свої долоні:

— Прошу тебе, не треба. Що на тебе раптом найшло? Давай залишимося друзями на довге життя, не руйнуючи нашу особливу близькість. Якщо ми почнемо разом спати, одного разу нам доведеться розлучитися і зникнути з життя один одного безповоротно. Розумієш? — шепочу, заглядаючи йому у вічі.

— Я ще минулого разу цього не зрозумів, просто прийняв твоє рішення. А вчора побачив тебе з цим... крутеликом і в душі знову щось перевернулося. Кріс, ти сама собі вигадала цю схему «почнемо спати – розлучимося». Чому? Адже нам добре разом!

— Добре поки ми дружимо. Ми вже обговорювали це. Тобі подобається танцювати стриптиз, ти вибрав для себе цей шлях, а мені не хотілося б зустрічатися зі стриптизером, який оголюється повністю за окрему плату у віп-кабінці…

— Заради тебе я можу залишити стриптиз-шоу. Влаштуюся хореографом чи тренером в качалку, — сьогодні Мурчик явно налаштований вивести мене з себе.

— Не потрібно цієї самопожертви. Трясця! Чому ти не знайдеш собі дівчину, яка прийме тебе з твоїм набором мрій та бажань? Впевнена, тільки свисни — і до тебе черга вишикується. Тому що ти відпадний, красивий, сексуальний, з почуттям гумору та смаку!

— Інтрижок та сексу у мене повно, але я хочу тебе. Ти особлива, — уперся хоч трісни. Сусідки з першого поверху вже прилипли до вікон, ми з Мурчиком завжди збираємо глядачів, вони давно стежать за нашим «романом» і роблять ставки, задовбуючи мою маму питаннями на кшталт: «Ну що, Тимофіївно, коли весілля гулятимете?»

— Так, я особлива. І мене утримає лише сильний чоловік. Я не маю на увазі фізично. З сильнішим характером, ніж у мене, зі стрижнем, принципами та бомбічною харизмою. Чоловік, від якого я буду в захваті, якому захочу належати і народити йому дітей. Але ж це не ти. Такого можливо і не існує, — я це сказала,  і чути подібне Мурчику однозначно неприємно. У кіно ми сьогодні точно не підемо. Між нами ніби чорна кішка пробігла. Навіть підозрюю, як цю кішку звати – Ярослав щоб його Бронежилетович.

— Ясно. А я, значить, безхребетний слабак, — заграв жовнами Мурчик.

— Я такого не казала! Так і знала, що ти все перекрутиш! — хапаю його за руку, яку він одразу вириває.

— Мені треба подумати. Якось сконтачимось. Вибач, але щось настрій зник. Кіно скасовується. Хоча, з іншого боку, ми щойно подивилися драму на швидкій перемотці. Ти феєрична зараза, Кріс, — багатозначно зітхає, розвертається і йде. А мені хочеться розплакатися, що зі мною буває дуже рідко. Я ж його попереджала.

— Христю, так ти точно заміж ніколи не вийдеш! — Відчиняючи вікно, висовується тітка Маруся. — Скільки можна хлопцю мізки компостувати? Все їй не так! Довикаблучуєшся і залишишся старою дівою, потім будеш радіти увазі хоч якогось мужчинчика. І Анатолій буде за щастя, — киває на сусіда з другого поверху, який вийшов вибивати килим у сімейних трусах-парашутах та стрьомній майці.

— Тітко Маріє, люба моя, тіпун вам на язик! Суньте ніс у свою каструлю, а не в чуже життя! Теж мені експерт після двох із половиною шлюбів! — я дівка з характером, огризаюсь і образити себе ніколи не дозволяю, тому сусіди вже давно не вважають мене гарною дівчинкою.

    На роботу в понеділок примчала сердита і невиспана. Мурчик на повідомлення не відповідає, боса немає — життя різко стало чорно-білим, навіть аромат кави не тішить. А тут ще ця дамочка товчеться під дверима приймальні.

— Спізнюєтеся, Христиночко, — усміхається мені фіфа своїми наквацяними яскраво-червоними губами. Насторожують люди, котрі не вміють посміхатися очима. Розглядає мене так, наче купувати зібралася.

— А ви ще хто така? — я сьогодні ні з якого боку непривітна. — І звідки ви знаєте, як мене звуть?

— Пані з бухгалтерії сказала, що можливо Христина, секретар гендиректора, знає, де його знайти. Я з самого ранку йому дзвоню, але Ярослав не бере слухавки. Подумала, що застану його на роботі, — знизує плечима. — Я його колишня дружина Аліна.

Тепер і я роздивляюся цю білявку з підвищеним інтересом.

— А колишня дружина може вважатися родичкою? — спантеличую її питанням.

— У якомусь плані може, — знову посміхається. Чому у мене складається таке враження, що вона хоче мені сподобатися?