Розділ 17

Христина

Складніше було — не зареготати, не видати себе, вдаючи більш п'яну, ніж я є насправді. Не дарма, виявляється, ходила у старших класах на курси акторської майстерності. У таксі ще нормально, мені подобається притискатися до цього мушкетера, він так приємно пахне, хочеться мурчати і м'яти його лапками. Але коли я опинилася у спальні Броніславовича — розпочалася суміш шоу та випробування. Блін, як же складно встояти перед таким мачо, коли він більше ніж готовий, бери та користуйся. От тільки насправді він цього не оцінить, отримає оргазм, поставить собі плюсик та попросить мене на вихід. Я вам, Ярославе Броніславовичу, не якась там доступна фіфа, не легковажна краля, яку можна поставити раком і забутися на пару хвилин, і я не «подружка на вихідні». Нехай мені дуже хочеться стягнути з вас одяг, але сьогодні цього не станеться. А може й ніколи не станеться, якщо будете поводитися, як козел.

— Христино, ти смерті моєї хочеш? — бурчить броненосець, гірко зітхаючи. Бідолашний залишився без солоденького. Уті-путі бу-бу-бу. Мимрю, ковтаючи сміх, щось невиразне, втиснувшись обличчям в подушку.

— Пити не вміє, поводитись як порядна дівчина не вміє, — продовжує сердито бурмотіти, знімаючи з мене босоніжки. — Зате вміє цілуватися та морочити хлопцям голови. Ну постривай, зайчику. Завтра вранці ти протверезієш, а вовк вже заведений, у слинявчику та з нагуляним апетитом! — Просовує під мене руку, розстібає ґудзички на шортах і стягує їх з мене. Добре, що я в трусиках, одягла найкрасивіші, мереживні.

— Трясця, яка ж у тебе класна дупа, — стогне Любчик, думаючи, що я його вже не чую. — Я тебе хочу. Ти навіть не уявляєш як сильно. Почуваюся збоченцем, — тихо вилаявшись під ніс, підводиться з ліжка. — На добраніч, садистко. Сьогодні ти мене продинамила, але у нас з тобою попереду ще багато часу! — ще й дверима спересердя грюкнув. От я безсовісне стерво, так знущатися з людини у його віці. Натомість Броніславович пройшов перевірку, не кинув мене, не оволодів сплячою і не зовсім тверезою дівчиною, отже, заробив ще кілька балів. Вже тягне на п’ятірочку по шкалі від одного до десяти.

І тільки випите в клубі спиртне допомогло мені заснути в чужому домі, не заморочуючись, що я заснула в ліжку мого боса. Моє самозбереження вирішило, що мушкетеру можна довіряти, тому я провалилася в глибокий сон до самого ранку.

  Єдине, що може зіпсувати недільний ранок — це зайвий келих шампанського, випитий напередодні. Саме цей пульсуючий біль у скронях, який прокинувся трохи раніше за тебе — не дає тобі насолодитися вихідним. Але я вважаю, що вчорашній день був незабутнім, тож я не шкодую. Прийму душ, пігулку, вип'ю кави — і попустить. Потягнувшись у ліжку, повертаюся думками до Любчика. Де ж ти, мій бідолашний? Чи не натер собі мозоль на руці? Мабуть, досі гніваєшся?

У нього дуже затишно і комфортно, все говорить про чималий достаток і хороший смак. Мені подобається поєднання кольорів теплої та холодної палітри в його спальні, і всі ці дизайнерські аксесуари надають кімнаті ще більше шику та елегантності. У ванній також ідеальна чистота та порядок. Ну це зрозуміло, у такого зануди не може все валятися абияк. Приймаю душ і не перестаю посміхатися, бо вже малюю в уяві нашу із ним зустріч. Є в цьому щось інтимне, хвилююче.

Замотуюсь у широкий рушник і спускаюся. Просто йду на запах кави та… оп-ля… завмираю на порозі кухні. Адже я його до цього без одягу ще не бачила. І ось тобі маєш. На Ярославі теж нічого крім білосніжного рушника, який він обернув навколо своїх вузьких стегон. …І я залипла в цей голий торс.

— О, спляча красуня прокинулася, — повертається до мене, і я маю задоволення роздивитися його спереду. Хтось часто ходить до спортзали! Такі накачані плечі і кубики преса... Боже милий, мій низ живота при цьому солодко стиснувся.

— Доброго ранку, Ярославе Броніславовичу, — усміхаюся у відповідь. — Можна у вас попросити пігулку від голови?

— Від голови чи від головного болю? І чому це ти знову мені «викаєш»? — підходить до крайньої тумбочки та витягує аптечку.

— Так вечір «тикання» закінчився. Ви мені наказали не викати вам у клубі, щоб це не виглядало дивно, — знизую плечима.

— Леопольдівно, ти така... Леопольдівна. А зараз це не дивно, ні? — підносить мені склянку з водою та пігулку. — Каву будеш? — Вивчає своїм синім поглядом, обмацав мене ним з ніг до голови. Між нами знову небезпечно-близька відстань… ці м'язи і оголені волосаті чоловічі груди у мене перед очима… розбурхують мою внутрішню жінку.

— Буду. Тільки з молоком і цукром, — нервово ковтаю. Дивиться на мене, як кіт на сметану, ще трохи і почне облизуватися.

— Тоді велкам, — киває мені на кавомашину. — Упевнений, ти розберешся, як нею користуватися. Почувайся як вдома.

— Щось ви сьогодні не дуже ввічливий, Ярославе Броніславовичу, — беру чисту чашку, ставлю на підставку і натискаю кнопку. Нічого складного, на роботі така сама. Ось тільки з обох боків від мене в стільницю несподівано впираються руки Любчика, затискаючи мене в пастці.

— Думаєш, я недостатньо ввічливий після вчорашнього? Хм, чого б це? Тебе дивує, що в мене підвищився рівень стресу? — бурмоче, закопавшись обличчям у моє волосся і притискаючись до мене своїми стегнами якнайсильніше.

— Від спермотоксикозу ще ніхто не вмирав, — пихкаю і якогось біса заводжуся. Занадто еротично він об мене треться. 

— Знаєш, Леопольдівно, після розлучення у мене з'явилося нове правило: жодна жінка не йде з мого будинку незадоволеною, — його рука впевнено задирає на мені рушника.

— Пф ... жінку можна задовольнити по-різному, — ноги підкошуються, мурашки танцюють ча-ча-ча, серце зараз вискочить і булькне прямо в чашку з кавою. — Наприклад, можна підвищити їй зарплату, — охнув, затримую дихання, тому що спритні пальці мушкетера вже гладять низ мого живота.

— Не нахабній, ти ще й двох тижнів не відпрацювала. …Як тут все гладенько, мені подобається, — хмикає Броніславович, опускаючи руку ще нижче і в цей момент лунає дзвінок у двері. Ще й ще раз. Комусь дуже терміново знадобився наш генеральний. Мій бос напружено завмирає, після чого сердито гарчить. — Я, мабуть, проклятий. І сьогодні весь кайф обламали! …Пий каву, я зараз повернуся!