Розділ 7

Христина

 Не знаю, де я вже встигла так накосячити в своєму житті і за що мені тепер це покарання! Думала, збити пиху з Бронежилетовича буде трохи простіше, а він виявився міцним горішком. Здаватися я, звичайно ж, не збираюся, у мене ще повно креативних ідей, але те, як він іноді на мене поглядає — починає лякати.

— Ярославе Батьковичу, ви ж у нас не маніяк? — Кидаю питання прямо в лоб, поки стоїмо на світлофорі. Скоріше б вже вийти з цієї машини, дурманить мене стійкий запах його парфумів та відчуття вбивчої харизми нашого генерального. Назад на таксі поїду, краще розорюся, ніж ще раз сяду поруч із босом.

— Леопольдівно, мене розчулює твоя прямолінійність. Твої жарти бадьорять крутіше, ніж ранкова кава. Чому тебе на роботу привіз друг? Таткова дівчинка не заслужила на маленьку червону машинку? — У нього замість крові по венах циркулює сарказм, не інакше. Мене скоро почне теліпати від одного тільки його хмикання.

— Таткова дівчинка сама заробить собі на машинку. І не тим способом, про який усі думають, коли бачать дівчину на крутій тачці. І не маленьку червоненьку, а велику і чорну, — хочеться ще й язика у відповідь показати, але боюся, що це вже буде перебір за всіма статтями ділової етики. Тим паче Мурчик майже відучив мене від цієї дитячої безглуздої звички. Виявляється, якщо доросла дівчина показує чоловіку язика — вона його не дражнить, вона пропонує йому зайнятися пікантними оральними пестощами, вони це так розуміють. Навколо одні збоченці… куди не плюнь.

— А можна докладніше про цей спосіб, про який усі думають? — Бос безперечно знущається і я у відповідь тільки закочую очі. — Христино, знаєш, що означає, коли дівчина закочує очі? Вона намагається зчитати інформацію, але файли безнадійно зависли.

— Ви сьогодні такий балакучий, Ярославе Броніславовичу, дотепний, натхненний і такий безстрашний, що мої таргани грають вам гімн на скрипках стоячи! Ваша поведінка зовсім не відповідає вашому прізвищу. Вас мають звати Змій Ярослав Горинович, а не Любчик Ярослав Броніславович. Де ви і де любчик? Ви мене вирішили доконати? Чи це у вас така форма загравання? Хочете, щоб я з машини на ходу вистрибнула?

— Отакої, я навіть розгубився. То на яке запитання мені відповідати в першу чергу? — Він ще й сміється, а в мене вже нервовий тік у трьох місцях одночасно. — Просто це ти на мене так дієш, Леопольдівно. З деякими людьми я буваю милим, душевним та компанійським. Любчиком у квадраті.

— З деякими людьми? А із жінками?

— Яка ти все ж таки дивна дівчина, то бос у тебе не чоловік, то жінки не люди, — хмикає броненосець чудово розуміючи, що довів мене до червоної лінії.

— Господи, дай мені мудрості прийняти те, що я не можу змінити і витримки, щоб не придушити цього гада, — промовляю вголос, а бос... він починає реготати. Ірже від душі аж сльози на очах виступили.

— Сподіваюся, бідося, бог тебе почув. Ми приїхали, — все ще хихотячи, вибирається з машини, я ж навпаки — вискакую кулею і хапаю кисень відкритим ротом, як та риба на березі.

Якщо я витримаю на цій роботі хоча б пів року, мене після цього можна сміливо відправляти в космос без спеціальної підготовки. У мене на нервовому ґрунті і так вже відчуття невагомості. А ці сині очі мені скоро будуть у кошмарах снитися! Дід каже, що я азартна, але мені не вистачає терпіння. Ось якраз трапилася нагода натренувати залізний терпець, а моя азартність мені тільки на руку зіграє. Тобі мене не зламати, Броніславовичу. У тебе, звичайно, досвіду більше, ти зубастіший, але я впертіша, незважаючи на те, що молодша за тебе на десять років.

Наші німецькі партнери люди виховані, але поки тривали ці переговори, я разів двадцять пошкодувала, що начепила цю блузку. Я взагалі-то хотіла дістати боса, а не німців. Ось воно моє покарання! Кляте декольте як магніт для чоловічих поглядів, а Броніславович мене ще як навмисне посадив на видне місце, представивши мене своїм асистентом і обличчям нової рекламної кампанії. Сподіваюся, він пожартував. Але якщо це правда ... від однієї тільки думки, що моя мордяка з'явиться на кожній банці спортивного харчування і в рекламних роликах на ютубі — мені стає зле.

Шпрехає Ярослав німецькою непогано, але я розмовляю чистіше. Хоч у чомусь обскакала цього мушкетера. Не знаю, завдяки моєму спокусливому прикиду чи завдяки переконливим доводам та красномовству Броніславовича, але контракт ми таки підписали і дуже мило попрощалися з німцями. Щоправда, коли один з них запросив мене пропустити з ним по келиху — мій бос раптом впевнено заявив, що я не п'ю, бо у мене… виразка шлунку.

— Ну от що ви за людина така? Симпатичний хлопець запросив мене в бар, а ви йому збрехали з найчеснішими очима, — бубню, спускаючись разом з броненосцем до виходу. — Хоча на такій роботі виразку можна швидко заробити. Тут ви у нас майже оракул. І що це ще за новини щодо реклами? Ви ж не серйозно, Ярославе Броніславовичу?

— Дуже навіть серйозно, Леопольдівно! Зробимо тебе популярною, зможеш набагато швидше заробити на машинку та нову кофтинку. Мені довелося збрехати, переживаю за твою дівочу честь.

— А можна я за неї сама переживатиму? Мені в цій справі помічники не потрібні. Як і участь у рекламній кампанії, і сумнівна популярність. Я скромна дівчина. Краще знайдіть розкуту модель, яка підійде для цієї ролі.

— Це ти у нас скромна? Ха! Христино, ти випадково полюси не сплутала? Дивлячись на твоє декольте, мені чомусь здається, що ти підходиш... для різноманітних експериментів. …Куди це ти намилилася? Сідай у машину. Відвезу тебе додому, — ого... наговорив гидот, ще й за руку мене хапає.

— Знову їхати з вами? Щоб ми побилися, стоячи у заторі?

— Я з жінками не б'юся. Особливо з такими скромницями як ти, — о-о-о, ця його крива посмішка. Чому мені здається, що у нас рахунок 3:2 на його користь?

— Мені дуже полегшало! Можете видати мені аванс?

— Я не бухгалтерія, Христино. Аванс за два тижні. Навіщо тобі терміново знадобилися гроші?