Розділ 4

Христина

— А ще я б на твоєму місці одягав спідню білизну, — Броніславович натякає, що у мене під футболкою немає ліфчика. Тю, спробуй сам одягати цю збрую для тортур у таку спеку.

— Ох, що ви зі мною робите, Ярославе Батьковичу! Моя уява відразу малює картину, як ви вдома вбираєтеся в жіночі сукні, жіночу спідню білизну, панчохи, шпильки... Ух! Вогонь! Мрієте бути на моєму місці? Але якби я насправді побачила на вас ліфчик — я б про вас подумала різне, — так складно стриматися і не реготати, дивлячись на те, як його перекосило.

— Я серйозно! І ти зрозуміла, про що я тобі кажу! У нас тут в офісі ще й інші чоловіки водяться. Непристойно давати волю їхній фантазії, розгулюючи в такому вигляді! — пихкає броненосець. Так і хочеться запитати, в який бік розгулялася його власна фантазія.

— Завтра я неодмінно одягну найсуворіший ліфчик, який у мене тільки є. Обіцяю! Адже я не знала, що мої робочі будні почнуться вже сьогодні. А поки можете позичити мені свій піджак якщо вже таке діло, щоб інші чоловіки, які водяться в цих джунглях, не наважувалися роздягати мене очима. До речі, Ярославе Броніславовичу, те, що я підняла волосся і оголила шию, вас бува не бентежить? Ви якось дивно спітніли і зиркаєте на мою дівочу шийку, як вампіряка Едвард ніжно-голодним поглядом.

— Господи, ну і характер, — бідолаха важко зітхає. — Може, дивлячись на твою шию, я вже мрію тебе придушити? Думаєш, ти можеш мене чимось спокусити? — його звичка знущально вигинати брову починає мене нервувати. — Не хочеться зачепити твою самооцінку, дівчинко, але занадто висока думка про себе потім боляче здувається, тож будь трохи скромнішою.

— Це ви з власного досвіду даєте мені пораду? Тому що ваша зарозумілість вже зачіпає люстри. Не хочеться псувати вашу самооцінку, шановний, але ви останній чоловік на планеті, якого мені хотілося б спокусити. І якщо я вас вже дратую — просто звільніть мене. І я піду нап'юся на радощах, — знову схрещуємо погляди. Піти й собі записатися на курси фехтування чи що. Дивиться так пронизливо і гостро ніби приставив вістря шпаги до моєї ніжної шкіри. Це в мене характер? Це в тебе характер, твердолобий ти гендиктатор!

— Не звільню, можеш навіть не мріяти. Хочу протестувати свою витривалість. Ти хоч на комп'ютерах знаєшся? — Ох вже цей тон начальника. Цікаво, він що перед дзеркалом тренується зображати з себе нестерпного боса чи він вже таким народився?

— Уявіть собі знаюся. І навіть дуже непогано. Я маю вищу економічну освіту, між іншим, — не знаю, навіщо я при цьому ще й руки в боки вперла, напевно, щоб мої слова прозвучали впевненіше.

— Правда? А так відразу й не скажеш, — цей гад, криво посміхаючись, окидає мене оцінюючим поглядом. — Тоді займай своє робоче місце, пароль "фармбосс007". Розберися з поштою та моїм розкладом. О, до речі, мало не забув. Іноді я затримуюсь на роботі, тож тобі теж доведеться.

— Ясно. У минулому житті ви були рабовласником. Я розберуся, ви не хвилюйтеся. Коли мені ліфчик не тисне — у мене голова краще працює, — мене не бентежить, що ми з моїм новим начальником обговорюємо відсутність моєї спідньої білизни, та ще й у такій зухвалій манері. Сьогодні я даю йому шанс одуматися і знайти собі нормальну секретарку. Бачу, що у відповідь він збирається ляпнути щось уїдливе. Спирається обома руками об стіл і нахиляється до мене ближче, попередньо глянувши на всі боки:

— Навіть страшно уявити, як ти порозумнішаєш, Христино, якщо тобі ще й ґудзик на джинсах розстебнути, — вимовляє пошепки, але при цьому вираз синіх очей гострий, як бритва. Що це таке було? Ого… А де, трясця, ділова етика? Демонструєш, що ти тут головний божественний альфа-самець? То я тебе не боюся, я з ручним гарпуном на сто кілограмового сома під водою полювала.

— Я ось теж думаю, що якщо вам трохи послабити краватку, кисень почне надходити в кров і ви одразу на людину станете схожі, — з виглядом милої зміюки посміхаюся у відповідь. — Мені щось потрібно знати про ваше особисте життя, Ярославе Броніславовичу? Наприклад, нагадувати, коли у вас річниця з дружиною чи зустріч з коханкою?

— Впевнений, Леопольдівно, що ми з тобою спрацюємось. Відчуваю, що ти тієї ж породи, що й я, — ага, значить, питання про особисте життя кинув в ігнор.

— Це якої ж такої породи? Шаблезубих броненосців? — бачу по очах, що жарт йому сподобався. Мовчки кивнувши, пошурував у свій кабінет і за дві хвилини повернувся з якимись паперами.

— Прочитай та підпиши! — карбує наказним тоном. — Це трудовий договір та угода про нерозголошення.

Перші дві сторінки договору вчитуюся в кожну літеру, решту пробігаю очима та ставлю підпис. Теж мені, угода про нерозголошення! На базі виробництва дієтичних добавок знаходиться надсекретна лабораторія чи що?

Хм, цікаво, мені варто напружуватися, що після того, як я поставила свій підпис, вираз обличчя синьоокого мушкетера став якимсь хижим?

— В обід у мене ділова зустріч, потім я поїду на виробництво, де простирчу до кінця робочого дня. Ти можеш піти о п'ятій. Завтра до восьмої щоб була тут.

— А якщо я не прийду? Плюну і передумаю? — Чому він так певен, що я хочу тут працювати?

— Ці документи складали дуже підступні юристи. Але ти їх вже підписала, знудившись вичитувати кожен рядок до кінця. Згідно з договором, якщо ти не прийдеш на роботу, я маю право подати на тебе до суду, Христино Леопольдівно. І ти заплатиш величезний штраф. Тепер ти зможеш звідси звільнитися, тільки коли я цього захочу. Зрозуміло? — не хочу це визнавати, але хижа усмішка йому личить.

— Зрозуміло, Ярославе Броніславовичу. Тепер мені навіть цікаво, скільки ви протягнете. Тиждень чи в крайньому випадку два? — Ти сам напросився, броненосцю. Тобі треба захотіти мене звільнити? То я тобі допоможу. Прямо завтра й почнемо. Здається, є в мене одна блузка зі стрьомним декольте. Заразом оціниш чи пасує мені ліфчик.