Розділ 2

Хотіла відмовитись від «посади мрії», ну або в крайньому випадку довести Броніславовича до нервового зриву своїм відчайдушним фліртом. Наприклад, ущипнути його за пружну сідничку-булочку, одного разу було б достатньо, одразу попрощалися б, як і обіцяв. Але мені раптом принципово захотілося залишитися і доконати броненосця повільно. Я натура творча і дуже вперта, щось вигадаю, щось екстраординарне. Я з дитинства невгамовна. Я тому й рибалити ходжу, намагаюся навчитися контролювати свою буйну вдачу, виховую в собі терпіння і непохитність. Але, коли я бачу ось таких пихатих, самовпевнених кадрів, які літають так високо, що їх ніяким віником не зіб'єш — я заводжуся і таки опускаю паршивців на грішну землю. Чоловік не повинен дозволяти собі глузувати з жінки. Так, я Леопольдівна. Бо мій тато наполовину австрієць, але народився і виріс у Києві. Просто його назвали на честь прадіда. А ще цей синьоокий індик принизив мене своїм попередженням не загравати із ним. Це ж якої ми про себе високої думки, Ярослав Броні… господи-боже! Як на мене то це неповага!

Ось і зараз — цар вийшов з кабінету і озирається в очікуванні, коли ж піддана піде за ним слідом.

— А я завжди вважала, що чоловік повинен пропускати даму вперед, притримуючи двері, — кидаю уїдливим тоном. Куснула і відразу стало трохи легше.

— Якби ти була моєю дамою тоді так. Але ти секретарка, підлегла, яка має мені хвоста на повороті заносити і виконувати усі мої доручення. До речі, я люблю сарказм у здорових дозах. І мене в цьому не переплюнути. Я майстер спорту з фехтування. А сарказм — це та сама шпага, — таке враження, що цей мушкетер кидає мені виклик. Даремно він це робить, ох, дарма.

— Маю запитання. Враховуючи, що поняття флірту у людей бувають різні, у чоловіків та жінок ці поняття так точно відрізняються, хочу запитати, Ярославе Броніславовичу, в яких моїх діях ви ненароком можете угледіти флірт? Губи, нафарбовані червоною помадою, хихикання невпопад чи може, якщо я раптом плямами вкриюся? — схрещуємо погляди і броненосець кілька секунд оцінює у мені суперника або мій інтелектуальний рівень. Взагалі трохи підозріло, що він ось так відразу взяв мене на роботу, навіть не поцікавившись що я вмію робити, де я вчилася. Аби взяти, щоб було з кого знущатися?

— Це може бути надто відверті декольте та розрізи на спідницях, натяки перетнутися десь після роботи, дотики, хтиві бісики в очах. Все просто, Леопольдівна. Не думаю, що чоловічі та жіночі поняття про загравання так вже сильно відрізняються. Хіба що твої. До речі, ось це нікуди не годиться, — крутить вказівним пальцем, показуючи на мій прикид. — У нас пристойна компанія, тому потрібно дотримуватися дрес-коду. І волосся, — розглядає мою пишну шевелюру. Я пишаюся своїм густим хвилястим волоссям, але якщо він зараз щось ляпне, я ж у боргу не залишуся. — Із ним можна щось зробити? — скидає одну брову та заробляє ще мінус одне очко. Красунчику, ти скоро такими темпами дійдеш до червоної лінії.

— О, з волоссям можна багато чого зробити. Хочете доторкнутися? — скорочую відстань між нами, бачу, як у синіх очах мушкетера мелькає легка паніка. Не бійся, я до тебе не доторкнуся навіть якщо ти дуже мене проситимеш. — Ярославе Броніславовичу, навіщо ви взяли мене на роботу? Адже очевидно, що я вам не підходжу. Почнемо з того, що я не вмію заносити хвоста на поворотах, — питаю напівпошепки, граючи інтонацією. Він навіть губоньку свою нижню на нервовому ґрунті облизав, але не зробив жодного кроку назад. Оце витримка!

— У мене на те були свої причини, — стриманим тоном виставляє кордони. — Отже, мій робочий день починається о восьмій ранку. Я пунктуальний. Тому ти маєш приходити раніше і вже зустрічати мене з чашкою подвійного еспресо без цукру. Іноді мені доводиться обідати в офісі, в разі чого я буду тебе попереджати і повідомляти про мої побажання щодо страв, які ти маєш мені замовляти. На тобі будуть дзвінки, пошта та відвідувачі. Нікого без попереднього запису не пускати, навіть якщо у якого-небудь менеджера з дупи петарди вилітатимуть — ніяких екстрених випадків та винятків. З цим до моїх заступників. Звіти та пропозиції надсилати мені в першу чергу, скарги постійних клієнтів теж. Дзвінки нібито моїх родичів, знайомих, колишніх клієнтів, незадоволених споживачів на мене не переводь, тільки головних менеджерів. Решту відфутболюй до заступників, або став у чергу на запис.

— І родичів? — Трохи офігіваю від усього цього.

— У мене немає родичів, тож усіх, хто ними прикидається — до чорного списку. Ще ти іноді супроводжуватимеш мене на зустрічі та наради, забиратимеш з хімчистки мій одяг і нагадуватимеш про свята та дні народження працівників компанії. І подаватимеш мені список документів, які тобі залишатимуть на підпис. Що у тебе з обличчям, Леопольдівно? Занадто багато завдань?

— Мене звуть Христина, Ярослав Бронежилетович, — дістав уже. — Перевіряєте мою стресостійкість? Переважно я вмію тримати себе в руках, але якщо що — заводжуся як «мазераті» з півоберта і беру розгін за дві секунди. Загравань ви від мене не дочекаєтесь, а от плюнути в подвійний еспресо можу дуже легко, якщо мене ображатимете. А ще я мушу зізнатися, що секретарка в моїй особі — це ваша кара божа. Тому ви маєте час передумати. Я зрозумію. У наші часи слабодухі чоловіки вже майже норма, — звичайно ж він прийме мій виклик, я на це розраховую. Доведеться якийсь час побігати секретаркою, щоб мій тато не втратив віри в мене. Тому що бачити кислого Леопольда — сумнівне задоволення. От зіб'ю корону з цього душного гендиктатора і звільнюсь із чистою совістю.

— Ти мені підходиш, Христино, — спеціально виділяє моє ім'я таким тоном, що в мене з'являється нова мрія — потримати його за горло. — У мене імунітет на жіночі вибрики. До того ж, хтось явно мусить привчити тебе до порядку. За тебе дуже просили. І я не маю часу на кастинги. Секретарка потрібна мені просто зараз. Здрейфиш чи візьмешся? Тільки зваж, бос у моєму обличчі — це твій особистий кошмар. Я зрозумію, якщо накиваєш п'ятами. В наш час лінивих істеричних дуреп хоч греблю гати, — от гад такий. Чортів фехтувальник! Кидає мені виклик у відповідь!