Глава 3 Вихідний день

На другий день у Івана вихідний. Вранці прокидався так рано, як це робив у робочі дні, сподіваючись якомога довше поспати, відпочити, відновити сили, знаючи, що сьогодні ввечері треба буде поїхати до Гідропарку, а для того, щоб позайматися, треба відновитися. Іван прокинувся о десятій годині ранку, а вчора в цей час уже працював на роботі, а сьогодні із задоволенням спав, ні про що не думав. Вже немає ніяких думок, тільки сьогодні знову потрібно буде поїхати, і зробити кілька вправ, а так не хотілося. У нього боліло все тіло, руки, ноги, шия, і такі вправи приносять задоволення, забитість, відволікання. Іван сьогодні прокинувся без будильника, бо йому це було необхідно за дзвінком заведеного на певний час будильника, а за власним бажанням виспатися, відпочити, відновитися і продовжити свій вихідний. Прокинувшись нічим не займався, а вже за кілька годин зробив усі свої домашні справи, легке прибирання, приготування якогось обіду і читання різних книжок. Іноді в інтернеті знаходив новий фільм, вмикав його і дивився до вечора, але не сьогодні, на вечір у нього були зовсім інші плани. Зазвичай у вихідний день, а це було тиждень тому, і з настанням вечора сам виходив на вулицю, ходив вулицями Києва, гуляв, і з ні з ким не спілкувався. Не було бажання з ким-небудь проводити свій час, і за збігом обставин вирішив залишитися сам із собою без зайвого обговорення якихось тем, сам міркував над життям і над усім іншим, хотілося побути на самоті і нікого не чути, крім свого голосу.

Іван уже набагато швидше, ніж це було вчора, зайшов на кухню, зробив собі міцний чай, сів на стілець і почав дивитися в одне місце, ні на що не звертаючи уваги. Сьогоднішній день був не схожий на попередні вихідні дні і був легким, невимушеним. Усі думки підштовхували до того, щоб якомога раніше поїхати до Гідропарку, бачив через вікно балкона, як зараз на вулиці безжально світить сонце, поливаючи золотим дощем увесь Київ. За таких сонячних променів буде нелегко тренуватися, та ще був у стані відновлення, вирішив дочекатися вечірнього часу. Лежав на ліжку, вмикав легку музику і дивився на стелю, в обід приготував собі поїсти, до вечора лежав на ліжку, ні про що не думав, і інколи подивився на годинник. Як думками, так і всім тілом уже ближче до вечора, коли на годиннику була вісімнадцята година, поволі почав збиратися, вдягнув легкі спортивні штани, футболку і те саме спортивне, старе, зношене, з боків з невеликими отворами взуття. Не поспішав, і за цей час минула ще година. Іван подивився на годинник і сказав:

- Уже потрібно виходити. Зараз надворі, той самий час, коли можна спокійно, пішки піти в Гідропарк. Це краще ніж ще витрачати зайві гроші на проїзд, а в мене їх немає, і треба економити.

Іван подивився на годинник:

- Я піду, подивлюся, за скільки часу я зможу дійти до Гідропарку. Це буде мені на користь.

 Вийшов із квартири і повільними кроками попрямував на зупинку. Подивився на маршрутне таксі, що поїхало вздовж дороги, пішов уздовж п'ятиповерхових будинків, що стояли праворуч, дорога вела до метро. А вже від станції метро Лівобережна Івану потрібно було повернути в правий бік і знову піти вздовж дороги через міст і до станції метро Гідропарк. Повільними кроками, не обертаючись, не поглядаючи на автомобілі, що проїжджають за ним, пішов, вперед поглядаючи на попереду поворотні білі лінії. Із сумним виразом обличчя поглядаючи найчастіше вперед і на асфальт, а його ніхто не цікавив, нічого не хотів бачити крім дороги. Сам себе налаштовував на краще, якісне тренування, ні на що не відволікався. Погляд вниз відволікав Івана від шуму про літаючих на великій швидкості автомобілів. На вулиці вже почало трохи темніти, і знав, що в нього сьогодні є достатньо часу нікуди не поспішати. Вихідний день міг спокійно насолодитися найпростішими моментами, а це не поспішати, йти, так як хотів іти, а найчастіше він живе не в своєму ритмі, поспішає. З'явилася давно забута неуважність і розгубленість. За довгі роки виробився якийсь певний рефлекс, вранці зі звуком будильника одразу підхоплюється з ліжка і біжить на кухню, так робив у свій вихідний день, а сьогодні все було інакше. У всьому відігравала свою роль заплутаність, коли лягав спати, і під час сну в нічний час у нього все мінялося, ввечері вкладаючись спати, знаючи, що завтра буде вихідний день, рано вранці прокидався та думав, що сьогодні робочий день, і він уже запізнюється. Було нелегко розуміти, де зараз перебуває. З тих моментів минуло чимало років, але все ж таки все минуле було присутнє в теперішньому дні, ніяк не міг від нього відвикнути, залишити позаду себе, піти далі. У ті самі хвилини, коли приходив до тренажерного залу в ньому щось починало змінюватися, а зараз іде вперед і вже думками наближається до тренажерного залу. Не чув нічого, десь залишався сам із собою в темному, тихому кутку, де попереду нього світить біле світло, і зосереджений, встати й піти вперед назустріч світлу, що говорить йому не здаватися. Долаючи всі труднощі, емоційні переживання, знаючи про те, що тільки через біль, страждання, довгу роботу йому доведеться пройти, щоб вийти на це світло. Іван зараз розумів, що навіть у свій один вихідний раніше, та й завжди, хотілося відпочити, та якомога довше нічого не робити, полежати в ліжку, відпочити та вже наступного дня знову піти на роботу, а сьогодні в нього сталося зовсім інакше, та навіть після нелегкого вчорашнього робочого дня. Учора час постійно змінювався, ішов для багатьох швидко, а для багатьох повільно, бували ці самі години, які пролітали так швидко, а хвилини тяглися впродовж якогось певного часу, перетворюючи часову лінію на довгу й тягнучу, вона часто змінювалася, стаючи непередбачуваною. Час ішов, то швидкий, то повільний, нелегко було зосередитися на тому, як іде час, а всередині нього був інший час, відбувалися непізнані й не раніше невидимі, дивні зміни. Іван подивився на годинник, зараз часу було вдосталь, не потрібно було кожні п'ять хвилин поглядати на стрілку годинника, рахувати кожну хвилину, тихо спливаючи з життя. Потрібно якнайшвидше добігти до тренажерного залу, швидко виконати всі вправи, а потім в такому самому ритмі, не озираючись, бігти додому. Іван мало, що відчував про що він думає, відмовлявся приймати самого себе і свої відчуття, щоб не відволіктися від дрімучого всередині лісу і поборотися з усіма внутрішніми страхами, що хвилювали його тривалий час дорогою до залу. Подивився вздовж дороги, а там попереду почали спалахувати дорожні ліхтарі, висвітлюючи попереду широку в двох напрямках дорогу, де вже денний густий рух автомобілів перетворився на рідкісну появу розмитого прямокутника, який летить на великій швидкості, а зараз уже, той самий час, коли багато людей приїхало з роботи, перебувають удома, ніхто нікуди не їде. У Івана був вихідний день серед тижня, в більшості людей був робочий день, а вихідні дні призначили на суботу та неділю, але у Івана вихідний день може бути, коли завгодно, а це може бути понеділок або будь-який інший день серед тижня. Ніколи не знає, коли його керівник зміни наважиться поставити вихідний день, все відбувається раптово, або за раніше складеним графіком. Коли є графік, немає ніяких змін, всі співробітники складу виходять на роботу, ніхто не запізнюється, не хворіє, не відмовляється виходити на роботу в свої робочі дні, а на роботі бувають різні ситуації, він отримує додаткову зміну та вихідний у зовсім інший день поза графіком. Бували такі випадки, Іван приїжджав на роботу, і той, хто обіцяв вийти у свою зміну, дзвонив керівнику і повідомляв про неможливість вийти, і не приходив, а Іван добровільно забирав зміну і у свій вихідний день працював.