Глава 2 День

Усе той самий день, ті самі події супроводжували Івана сьогодні вранці після вчорашнього тренування. Як уявляв, так все склалося. Зранку прокинувся з дзвоном будильника, розплющив очі, подивилася на стелю і почав відчувати по всьому тілу моторошну втому. Нелегко шукає в собі нові сили, а вони не знаходилися після вчорашнього робочого дня і тренування. Полежав, не рухаючись, п'ять хвилин, стало набагато легше, і так він зумів встати з ліжка. Було нелегко, боліло все тіло та ламало руки, а ноги сильно ослабли. Піднімаючись із ліжка й упираючись руками в матрац, а зараз у нього практично немає сил, потрібно було йти на роботу, і за жодних обставин не міг відмовитися та не було ніякого іншого виходу. Цінував кожну копійку, потрібні були будь-які додаткові зміни, не вийшовши сьогодні на роботу, міг втратити свій заробіток, могли звільнити, а потім безробіття та голод. Повільними кроками ступаючи лінолеумом на кухню, а ноги моторошно боліли, і нелегко було навіть підняти на невелику висоту, він усміхнувся і сказав:

- Я так розумію, вчора було гарне тренування. Це те, що мені потрібно. Зараз я нічого не хочу окрім, як дійти до кухні і зробити собі чай з невеликим бутербродом та спробувати одягнутися на роботу. Такий біль навпаки ще більше мотивує. Зараз у мене немає жодних негативних думок, і з'являються зовсім інші цілі. Я не думаю про своє минуле. Я не думаю про те, що поганого було в моєму житті, про ті думки, які не дають мені весь час спокійно вранці прокинутися і зробити чай, а зараз мені на багато легше. Робота над собою після тренажерного залу дає мені можливість відволіктися від усіх тих непотрібних турбот, все важливе стає на перший план. Напевно, я тривалий час жив у якомусь божевільному, своєму, темному світі, де я не бачив справжніх цінностей, а вони ось з'являються з тим, що я зараз починаю думати про те, як би швидше дійти до кухні, поїсти. У мене не виникає жодних думок, що сьогодні поганий день. І немає настрою, що в цьому дні не буде нічого хорошого, що цей день всього лише насправді один із тих темних днів, який не дав мені нічого хорошого. Ні, навпаки, цей день у мене особливий, сьогодні я відчуваю інший біль, я зараз розумію, що потрібно цінувати свій час, можливість переосмислити всі цінності. Не кожен самостійно може це зробити. Побачити світ зовсім іншими очима через світло, а не через темряву, а в темряві завжди будете темрява, а ось світло завжди веде до якихось змін, і в ньому я знаходжу свій сенс життя. Зараз я просто можу собі сказати, що мені потрібно пройтися найнеобхіднішими цілями, і йти далі. А це раніше вийти на роботу та встигнути попити чай, а мені шалено хочеться їсти. Раніше в мене такого не було.

Іван подивився на чайник, що стояв біля стіни, і сказав:

- Можливо, тепер я зможу спокійно жити, не потрібні думки покинуть мою голову, і нарешті моє життя стане іншим. Ці думки загнали мене в зовсім інший кут, я залишився сам і з усіма перестав спілкуватися, занепав духом.

Повільно зайшов на кухню і почав розуміти, що треба поквапитися, якнайшвидше зробити собі філіжанку чаю та бутерброд, і виходити на роботу.

Іван:

- Уже не ті дні, коли я з криками скачував із ліжка, і летів на кухню, а потім у душ, і на зупинку.

Іван сів на стілець і тихо сказав:

- Мені здається, що біль стає тим самим мостом, що переводить людину з темного місця у світле. Ось цей біль не найсильніший, що може бути, але все ж, він мені показав шлях.

Встав, дійшов до столу, взяв однією рукою чайник, а руки тремтіли, подивився на руки, посміхнувся, тихо кажучи:

- Нехай я буду ще більше страждати, мучитися, але мені так набагато легше. Мені б краще стало ще болючіше, і я б не відчував морок усередині себе. Потрібно йти далі, я не хочу здаватися на досягнутому. Я не хочу опускати руки, як я це зробив кілька років тому, забув про все. Раніше хотів стати професійним боксером і досягти висот, але чомусь я зупинився. Нехай у житті трапляються такі моменти, коли дуже важко, але життя потрібно прийняти в тому вигляді, в якому воно є. Трапляються випадки, коли люди йдуть із життя, вони йдуть по-різному, найчастіше за своїм бажанням, в мене теж виникали такі думки. У кожного свої двері, а вихід із цього світу один, через роботу над собою. Кожен хоче змінити свій шлях, той який ніколи неможливо змінити, ці всі старання, ці всі битви нічого не дають? Дають, потрібно більше працювати, це займає не так вже й мало часу, і для початку якихось змін потрібні роки важкої праці, і тільки так можна побачити результат, а не на словах, або, мислячи, думаючи про це, при цьому нічого не роблячи, а так нічого ніколи не буде. Потрібно радіти простим речам, тоді почнуться перші зміни, а не чекати чогось великого і мало досяжного. У таких думках можна залишитися нічого не роблячи і стоячи на місці довгі роки, а вони як завжди непомітно минатимуть, і не буде жодних змін. Тепер я зрозумів, що таке Гідропарк. Прості речі, і таке непомітне місце, саморобний зал, створений Петром, простою людиною, який дав безліч людям різного статусу, різного становища, різного світогляду і ставлення до світу можливість змінити себе, піти зовсім іншим шляхом, отримувати задоволення. Але ж це прості речі, тренажерний зал, зроблений із різних шматочків заліза, став райським місцем. Як здавалося раніше, тут не може бути нічого такого особливого, так само думав, а насправді, все зовсім інакше. Тут відбуваються чудеса, це чарівне місце.

Іван з кожним разом, коли їздив до тренажерного залу, м'язи руйнувалися, а це боляче, і опісля впродовж дня чи двох днів вони відновлюються та стають зовсім іншими, і разом із такими змінами старі думки руйнувалися та з'являлися нові.