3

Ранок виявився гамірним. Шум з вітальні розбудив Станіславу. Приїхали перші гості. Вона хутко накинула на плечі сірого з рожевими сердечками халата й сонною вийшла з кімнати.

–Аська! – кинувся обіймати її Лука, восьмирічний двоюрідний брат. – Я так чекав! Так чекав! Хочеш покажу, що мені Дід Мороз приніс?

Хлопчик швиденько розстібнув свого ранця й дістав звідти конструктор «Lego».

–Складемо разом?

–Складемо, обов'язково! – Ася поцілувала хлопця у щічку й стала вітатися з дядьком Макаром та його дружиною. А ще з чотирирічною Маринкою та Федьком, якому от-от було пів року.

Ася почувалася дуже щасливою, коли приїжджала в рідне місто. Їй подобався Львів, але тут вона завжди почувалася краще. Мабуть, велика дружня родина була тому причиною.

–Стася! Яка ж ти гарнюща в нас! – вигукнув Макар і затиснув племінницю в міцних обіймах.

–Хутчіш мийте руки та розкладайте стіл! – бабуся метушилася біля сина, невістки та внуків. – Володя з Марією вже виїхали з дому, зараз будуть, і Карина телефонувала. Всі їдуть! Тільки Сашко з сім'єю ввечері лиш приїдуть, з роботи не відпускають. Тарасе! – гукнула в сторону спальні. – Вставай, доки спати! Зараз батьки приїдуть.

Почалася метушня. Розкладався стіл, ставилися тарілки, склянки, виделки, з усього дому зносилися стільці, підсунувся диван. Без діла не сидів ніхто. Навіть малесенький Федько намагався повзати біля мами, що викладала запечену рибу на тарілку. Видно, допомогти хотів.

Ася з широченною усмішкою додавала майонез в олів'є та розмішувала, одночасно слухаючи вірш про святого Миколая у виконанні Маринки.

–А знаєш, що Федьку Дід Мороз приніс? – з'явився Лука зі жменею виделок. – Сухий басейн!

–Нічого собі! – вдала здивування Ася. Насправді ж вона знала все, що відбувалося в родині. Груповий чат, створений нещодавно Тарасом, дуже спростив оголошення новин між великою родиною.

А от і він, височенний вродливий брат, власною персоною. Ліниво вийшов з-за дверей в одних спортивних штанах, потягнувся. Розтріпав рукою й без того скуйовджене волосся. Помахав Асі, широко усміхнувся й знову заховався за дверима, тепер вже ванної кімнати.

«Ще більше виріс! – подумала дівчина. – Він колись зупиниться?»

Він так нагадував їй Андрія... Не теперішнього звісно, а того, яким студент був рік тому. Витерла руки й дістала смартфон з кишені, раптом пропустила повідомлення від нього. Екран засвітився, проте там було пусто. Серце стискалося від нудьги. Вона добряче сумувала за своїм Карпенком, якого щодня бачила в універі.

–Стась, – покликав дядько Макар, – подивись но мені отут у вайбері...

Хоча й родич був всього лиш на тринадцять років старшим за Асю, чомусь з технікою, особливо, мобільниками, взагалі не дружив. Дівчина допомогла розібратися йому з проблемою та хотіла було знову поринути в ностальгію, проте вхідні двері відчинилися й в них влетіла п'ятнадцятирічна Настя, ще одна двоюрідна сестра Асі. Не зачинивши за собою двері та не привітавшись ні з ким, побігла на кухню, голосно, так, що почули всі у вітальні, сказала бабусі, що житиме тепер з нею. Потім зайшла у кімнату Асі та тепер уже грюкнула дверима.

Всі переглянулись між собою. Ніхто не наважився поговорити з дівчиною. Лише Ася зробила кілька кроків вперед, але позаду в будинок зайшли ще четверо гостей – її батьки та дядько Володимир з дружиною.

–Хоч би двері зачинила! – захитав головою Володимир. – Всім доброго ранку!

–Уже день! – поправила його дружина Марія й стала обіймати та розціловувати всіх присутніх, в тому числі й Асю.

–Для тих, хто прокинувся сорок хвилин тому ще досі ранок, – дядько потис руку братові, племіннику, здушив у ведмежих обіймах сина, який вийшов щойно з ванної, – от парубок росте! Котигорошко!

Марія підійшла до Асі й тихенько попросила поговорити з донькою Настею.

–Я власне саме до неї збиралася, коли ви прийшли.

–З нею зараз не легко, а у вас завжди були хороші відносини.

Ася кивнула, поставила на стіл миски з олів'є та пішла до сестри. Постукала у двері, аби не завадити й тільки після дозволу увійшла. Дівчина сиділа на Асиному ліжку в позі лотоса й дивилася в телефон. Очі її були припухлими та червоніли від недавніх сліз.

–Гарний колір! – усміхнулася Ася, маючи на увазі блідо-рожеве волосся. Нігті Настя пофарбувала в такий самий відтінок.

–Дякую, – подивилася на Асю так, ніби та їй життя врятувала. Здається, дівчині справді потрібно було поговорити.

–Розповідай, що там трапилося.

Настя без сором'язливості стала розповідати, що батьки не відпускають її святкувати Новий Рік з друзями. Через це на неї образилася найкраща подруга, яка закохалася в хлопця, що обов'язково буде на тій вечірці. Настя знову стала плакати, вона на емоціях махала рукою, в якій дзенькнув телефон. Сестра одразу ж прийнялася читати повідомлення, тим часом як в Асі серце підстрибнуло. Того звуку вона чекала весь ранок, проте Андрій нічого не писав.

Настя прочитала повідомлення, щось відповіла, отримала відповідь і, прикривши ліктем очі, впала на подушку.

–Її батьки пускають лише при умові, якщо я там буду. Хоча я давно їй пояснювала, що навряд чи мені дозволять... Як же я ненавиджу це життя!

–Не говори так, Настю! – Ася лягла поряд з сестрою та обійняла. – Воно прекрасне.

Так і лежали, аж поки Настя не запитала:

–Як там твій малолітка?

З усієї сім'ї Настя була єдиною, хто знав про Асиного прихильника.

–Він не малолітка, – заперечила Стася, до того ж різниця у віці її не переймала, – а гарний дорослий хлопець. Чоловік.

–І менший за тебе, – усміхнулася сестра.

–Проте старший за тебе! – стукнула Настю пальцем по носі й встала. – Все ще добивається моєї уваги.

–Дурник, – знов усміхнулася. – Безнадійний.

Не дивлячись на те, що Настя всякого обзивала Андрія, таємницю Асину не видавала. В цьому от перевага дружби з підлітком. Вони цінують особисті границі, бо знають наскільки неприємно, коли в них вдираються інші.

–Якби ти його побачила, то змінила б свою думку, – сказала Ася.

–То покажи. Як він підписаний в Інсті? – сестра швидко зайшла в соц.мережу й тримала пальці напоготові, очікуючи відповіді.

Ася дістала свій телефон.

–У нього закрита сторінка.

За кілька кліків знайшла Андрія серед друзів й передала телефон сестрі. Та довго гортала світлини, затримуючись на кожній по кілька секунд, потім повернула смартфон Асі й сказала:

–Симпотний! Якщо передумаєш, то залиш його мені.

–Дзуськи! – Ася ущипнула сестру за плече й пішла допомагати бабусі. – Приєднуйся, будемо снідати.

–Уже обід!

–Лише для тих, хто давно проснувся!

Фото Андрія, побачені мигцем, викликали ще більший сум. Такий, що аж захотілось почути його голос. І вона запросто могла йому зателефонувати.

Що й зробила після сніданку.