Бажання Аліси

-    З днем на-ро-дже-ння! - сказали всі хором.
Маленька дівчинка Аліса, сиділа за столом, біля великого кремового торта і світила всім своєю блискучою усмішкою, в якій не вистачало одного зуба, який був благополучно вибитий біля річки.
-    А тепер, задуй свічки та загадай бажання, - сказала мама.
-    Хм, - задумано скрививши личко, видала Аліса, - а я знаю, знаю, що я хочу.
Закривши міцно очі, вона напружилась, щоб загадати бажання, після чого відкривши їх, вона вдихнула на повні легені та з усією силою дмухнула на свічки. Ті своєю чергою затухли в один момент.
-    Що загадала? - запитала допитливо бабуся.
-    Не скажу, - сказавши, зімкнула губи Аліса. - А то не здійсниться.
-    Якщо так хочеш, то обов'язково здійсниться, - сказав усміхнено дідусь.
Очі дівчинки, а ж заіскрились від цього.
-    А тепер подарунки, - сказав батько, дістаючи величеньку коробку з дірками. - Не знали, що тобі подарувати, проте цей подарунок вирішив за нас.
-    А що там? - захопливо сказала дівчинка.
-    А ти поглянь, - сказала мама.
Дівчинка кинулась до подарунка, та обережно відкрила кришку.
-    Мяу.
В коробці сидів маленький котик з бантиком. Його великі очі з великим здивуванням дивились на дівчинку.
-    Котик… - сказала сумним голосом Аліса.
-    Так, поглянь, який він біленький, - сказав батько. - Схожий прямо на… Сніговика…
Аліса сумно опустила очі.
-    Ага.
Потім вона встала з за столу та пішла.
Мати ляснула батька по спині.
-    За що?  Я ж хотів…
-    Андрій, - сказав дід, - ну хто тебе тягнув за язика.
-    Та я ж як краще хотів.

Сонце вже заходило за горизонт.
Аліса сиділа сумна на лавочці та дивилася на дорогу. 
Нове кошеня спало в коробці.
-    Алісо, все добре?
Дівчинка здихнула:
-    Ні. Я загадала бажання, щоб Сніговик прийшов до мене на день народження, проте його нема.
-    Алісо, - мати сіла поруч та обійняла її. - Сніговик вже на небі, він не зможе прийти сюди.
-    Знаю, проте я подумала, що бажання на день народження допоможе хоча б побачити його сьогодні.
-    Мені шкода маленька, проте бажання не таке сильне, щоб його відпустили сюди.
-    Він турбувався про мене.
-    Я знаю, він був розумний котик. А тепер у тебе є той, про кого ти будеш турбуватись, - сказала мама, підсунувши коробку з кошеням. - Він потребує тебе.
Дівчинка заглянула в коробку.
-    Так, він ще маленький.
-    Саме так. Ну все, ходімо, а то вже пізно. Дідусь з бабусею ще мають вручити тобі подарунок.
-    Добре.

На вулиці була ніч. Аліса спала в себе в кімнаті, а біля її ліжка в хатинці спало кошеня.
Подув вітерець і вікно прочинилося, впустивши в кімнату свіже повітря. 
На склі почали створюватись морозні візерунки, різними чудернацькими формами. 
На підвіконня стрибнув кіт. Він був огрядний, з товстими щоками та весь білий як сніг, а на шиї в нього висів дзвоник. 
Оглянувши навколо, кіт стрибнув і легенько перелетів усю кімнату, приземлившись прямо на ліжко Аліси. Здавалося, що він не мав ваги.
Сівши біля дівчинки, кіт дивився у її спляче личко та потім притулившись, ліг біля неї.
-    Мммм, Сніговик, ти хочеш зі мною поспати? - сказала крізь сон Аліса. - Добреее…
-    Мрррр, - замуркотів кіт.
Полежавши якийсь час з нею, кіт встав та лизнув її щічку, після чого натягнув лапою на неї ковдру, розрізняв її та застрибнув на полицю, що висіла над ліжком.
-    З днем народженням моя люба, - сказав кіт, дивлячись до низу на неї.
-    Хто тут?
Кошеня вистрибнуло з будиночка та по смішному набундючившись почало стрибати навколо.
-    Покажись! Я не боюсь.
-    Я тут. 
Кошеня впало від голосу та знову піднявшись, глянуло вгору.
Сніговика це звеселило.
-    Як звуть тебе малий?
-    Мене назвали Сніжок. А ви хто дядьку? Ви такий великий і товстий.
-    Хех, так, того й Сніговиком назвали. Колись це був мій дім. Слухай, як тобі Аліса?
-    Вона хороша, - сказало кошеня. - Вона дала мені поїсти та гарний будиночок. Мені тут подобається.
Сніговик зістрибнув з полиці до кошеняти.
-    Тоді я тебе дещо попрошу. Тепер ти тут будеш за старшого, тому потурбуйся про Алісу.
-    Добре дядьку, вона в надійних лапках, - сказало кошеня усміхнувшись.
-    Молодець. І ще дещо, - З його шиї впав дзвіночок і він підштовхнув його до Сніжка. - Передаси його Алісі, він важливий для неї.
-    Добре, передам.
-    Розумник. Будь гарним господарем в цьому домі.
-    Гаразд, - усміхнулося кошеня.
Сніговик погладив лапкою його по голові, потім вилетів на ліжко до Аліси. 
Потершись о б її голову він ще раз уважно поглянув на неї та нагнувся до її вушка.
-    Солодких снів. Рости великою, моя мила дівчинка, я наглядатиму за тобою завжди …
-    Га?
Аліса відкрила очі. На вулиці до пори почало виглядати сонце.
-    Здається… я когось чула.
"Дзілінь- дзілінь- дзень"
Кошеня на підлозі чимось гралося. Побачивши Алісу, кошеня взяло його в зуби та видряпавшись по ковдрі на диван, піднесло це до Аліси.
-    Снігов…Сніжку, що це в тебе?
Вона побачила знайому річ.
-    Це ж… дзвоник Сніговика, де ти…його взяв?
-    Мяу, - радісно відповіло кошеня.
-    Він був тут, - в дівчинки пішли сльози, це були сльози радості. - Ми ж… ми ж поховали його з ним.
Вона обійняла кошеня.
-    Дякую тобі Сніжку, дякую. І тобі дякую, що зайшов до мене з неба, Сніговику.