Глава 5. Обіцянки

Двері відчиняються, й Макс виходить їй назустріч. У футболці та джинсах, але з дорогим годинником на руці й з гарно укладеним волоссям. Божена вдає легке здивування, наче і не очікувала його появи.

— Щось сталося? — запитує, підходячи. — Якісь проблеми із запчастинами? Не зможеш замовити?

— Ніяких проблем. Чому ти так вирішила?

— Бо ми не домовлялися про зустріч, а ти тут… Отже, щось термінове і те, що стосується мене.

— Я сумував…

Макс торкається плеча, ніжним дотиком обпалюючи її почуття, які вона старанно ігнорувала все літо.

— Тому, так — це стосується тебе.

— І як я маю відреагувати на твої слова? Кинутися в обійми? Радіти? — складає руки на грудях, приховуючи задоволення від почутого.

— Ні, — схиляє голову. — Але ми не сварилися начебто, коли розійшлися. Я думав, що ми здатні поговорити, як дорослі люди.

— Про що поговорити? Про те, що ти втік від мене? Про майже три місяці мовчання? Про брехню й прохання почекати до осені?

Божена не сердиться. Не видає голосом ні, обурення, ні образи. Вона говорить спокійно, монотонно, з холодом та байдужістю.

— Брехню? — скидує брови. — Хіба не ти приховала від мене…

— Стоп! А зараз замовкни! Негайно! — відсахується від нього. — Розмову закінчено.

Вона обходить Макса й прямує до під'зду.

— Пробач, я не мав цього казати!

Він наздоганяє її та зупиняє, обійнявши за талію й розвернувши обличчям до себе. Гарні окреслені губи так близько… вони злегка прочинені, а погляд томливий та закоханий. Мріючи, що Макс зараз її поцілує, Божена втрачає розум від його запаху, від сильних рук, якими він ніжно погладжує спину.

— Я справді сумував за тобою…

Солодкий, ледь вловний, теплий і такий бажаний дотик до її губ. Вона не опирається, а цілує у відповідь. Ні, цей чоловік — щось дивне, що могло трапитися в її житті. Попри всі перипетії, вона ладна здатися й чекати його вічність…

— Я теж сумувала, — обіймає за шию, торкаючись пальцями волосся, від чого Макс заплющує очі. — Однак ти й досі одружений.

— Я, коли тебе побачив, багато чого зрозумів. Усі ці місяці не міг викинути тебе з думок. Відчував потребу повернути тебе, але не міг насмілитися повернутися. Боявся, що буду непотрібний, що ти проженеш.

— Ти сам підеш, коли дізнаєшся, що я забрала доньку додому і зараз піклуюся про неї самостійно, — тихіше промовляє, опускаючи погляд. — Навіщо тобі жінка з двома дітьми, не здатна дати тобі нічого?

— Мені не треба нічого. Аби ти була поруч, хоча б інколи.

— Інколи? Тобто, бути знову коханкою? Чогось знову чекати? — впирається долонями в його груди, відштовхуючи.

— Я готовий розлучитися з дружиною!

— Ось так раптово? Не вірю, — сміється, недовірливо роздивляючи його обличчя у вечірніх сутінках.

— Якщо ти згодна, я все зроблю!

— Згодна на що?

— Я тоді тобі казав про осінь… Так от, ми розлучимося в листопаді. Справа лише за формальностями та підготовкою дитини до цієї інформації.

— Ти це вирішив, поки ми не були разом?

— Так. Спробуймо заново? Або просто продовжимо те, що почали? — всміхаючись, притягує її до себе.

— Я не зможу запросити тебе додому. Там мама й діти, — притискається щокою до нього, не до кінця розуміючи, чи правильно чинить.

— Я не напрошуюся в гості. Хоча був би радий зустрітися з Микиткою та познайомитися з твоєю донькою.

— Вона не розмовляє.

— Я не про те… — ніяково додає, цілуючи в скроню. — Ти погоджуєшся?

— Даси час подумати?

— Звичайно, якщо треба.

— Треба. Я не хочу, щоб мені знову робили боляче, — шепоче на вушко, відчуваючи, як тіло неймовірно тягне бути ближче до цього чоловіка.

Це не лише бажання близькості. Це те почуття, яке не дає їй спокою. Це сліпа закоханість, а не мета заволодіти людиною, як бувало раніше. Не мета бути бажаною, хоча й методи використовує й досі ті самі. Але вони завжди працюють, а по-іншому вона не вміє. Саме з Максом Божена змогла бути щирою, розповісти правду про себе та з гордістю прийняти те, що він прийняти не зміг — її дитину.

— Зустріньмося завтра після роботи?

— Не знаю, Максе. У мене починається складний період — підготування до операції Крістіни. Буду постійно зайнята.

— Зателефонуєш, коли зможеш зустрітися?

— Добре, — він ще раз її цілує та відходить. — Радий, що ми поговорили!

— Я теж, — усміхається, поступово приходячи до тями після раптових спалахів почуттів.

Коли машина Максима зникає за рогом, Божена заходить у будинок, на шляху до квартири повторюючи їхній діалог.

Він дізнався, що вона готується до операції дитини, але навіть не запропонував допомогти або підтримати. Не запитав, чи має вона гроші на лікування, хоча чудово знає, скільки їй доведеться витратити на ремонт розбитої дорогої автівки, плюс відремонтувати власну. Що ж, Максе… у графі "мінуси" ти додав ще один, не на свою користь. Доведеться влаштувати жорстоку перевірку, щоб бути впевненою, що на цього чоловіка дійсно можна покластися, як на надійного партнера.