Глава 4. Зустріч

Ворота на станцію обслуговування відчинені, тому Вадим одразу заїжджає на територію. Божена очима шукає Макса. Серце починає стукати швидше. Як він відреагує на зустріч? А на те, який поруч із нею чоловік? Від цих роздумів вона всміхається.

Вадим скоса споглядає за її обличчям. Зупиняє машину й виходить. Неочікувано для Божени, обходить навколо авто та відчиняє для неї дверцята. Ще й руку подає, допомагаючи вийти! Оце так!

З гаража виходить Максим. У робочому одязі та із сигаретою в зубах. З кимось говорить телефоном, поглядом вивчаючи картинку перед ним: усміхнена, до біса вродлива Божена; занадто дорогий автомобіль; і ще "дорожчий" на вигляд, бородатий кремезний чоловік.

— Привіт, Максе! Як життя? — радісно вигукує Божена, підходячи та обіймаючи його.

— Та оце не знав, чим зайнятися. Вирішив від неробства трохи попрацювати, — віджартовується Макс.

— Тоді ми приїхали вчасно, — всміхається, обертаючись: — Це Вадим, а це — обсяг твоєї майбутньої роботи, — вказує на пошкодження. — Упораєшся?

— Максим, — чоловіки тиснуть руки. — Хто це у вас так гарно в'їхав?

— Вона, — киває на Божену.

Макс здивовано переводить на неї погляд, вона знизує плечима.

— Білявка, що тут зробиш? — примружує очі, дивлячись на Вадима. — Так?

Він киває, якось дивно розглядаючи обох. Ховає кулаки в кишені штанів, немов з нетерпінням чекаючи скорішого розв'язання проблеми, замість усіх цих непотрібних теревенів.

— Запчастини хочу тільки оригінальні, — спокійно каже, вивчаючи обличчя Макса.

— Добре. Замовимо в офіційних дилерів.

— Коли буде готово?

— Поки не можу сказати. Сьогодні зателефоную, дізнаюся, скільки чекати доставляння.

— Гаразд.

— Будете їздити з пошкодженнями? —  Макс знову поглядає на Божену, яка на диво чомусь мовчазна.

— Буду.

— Ну окей, — помітно нервує, відчуваючи напругу від того, що Божена не втручається в бесіду.

Малоговіркий Вадим обертається до неї:

— Усю відповідальність залишаю за тобою.

— Так, я пам'ятаю.

— Тебе підвезти додому? — запитує, підходячи до машини.

— Було б непогано. Але мені треба поговорити з Максимом.

— Я почекаю.

Вадим сідає в авто й виїжджає зі станції, паркуючись на узбіччі неподалік.

— І як ти примудрилася врізатися? — Макс підходить ближче до Божени, викидає недопалок і зазирає в її очі.

— Ранок понеділка. Це все пояснює, — зовсім не весело сміється, стримуючись від бажання кокетувати.

— Що будеш робити? — неочікувано погладжує її плече, ніби виказуючи свою підтримку.

— Продам машину, — коротко дивиться на його руку на плечі, зітхає.

— Я знайду покупця.

— Не треба, я сама…

— Мені не складно. Але я бачу, що тебе турбує щось інше.

— Яка тобі різниця, Максе? Це мої справи, розберуся.

— Не починай сваритися, — дратується, робить крок від неї.

— Я ще нічого не починала. Як родина? — нахиляє голову, отруйно всміхаючись.

— Нормально, — ледь чутно відповідає, не дивлячись в очі.

— Це чудово, — байдуже веде плечем. — Якщо тебе більше нічого не цікавить, я піду.

— То цей твій знайомий…

— Що? — озирається, на шляху до воріт.

— Знайомий або?..

— Хтозна, — підтискає губи. — Побачимо.

Не встигає розвернутися, як Макс швидко наздоганяє та зупиняє, узявши за лікоть.

— Ти, коли телефонувала, казала, що не знаєш, чим зайнятися… Можливо, відпустиш свого "знайомого" й повечеряємо разом?

— Заманлива пропозиція, — пронизує його поглядом. — Однак я подумаю… Бувай! Ще раз дякую, що не відмовив з ремонтом.

Вона висмикує руку та квапливо виходить за ворота, сідає в машину Вадима й зникає так само раптово, як і з'явилася.

Зо дві хвилини, після того, як Вадим від'їхав від станції, Божена мовчить. Спостерігає крізь вікно автомобіля за тим, як вирує вечірнє місто. Вулиці заповнені звичною метушнею. Пишні крони дерев хитаються від сильних поривів теплого вітру. На дорогах невеликі затори, тому їдуть вони доволі повільно.

— У вас з ним щось було? — неочікувано запитує Вадим.

— Це так помітно? — перепитує, не повертаючись обличчям до чоловіка.

— Ще б пак!

— Було та й загуло… — тихіше промовляє, мигцем глянувши на суворий профіль.

— Чому?

— Тому що моя хвора дитина відлякує потенційних наречених, — цілком щиро відповідає, дістаючи із сумочки телефон. Вона зовсім забула, що домовилася зустрітися зі Стасом.