Глава 2. Мама все вирішить

Виходячи з машини, Божена "одягає усмішку", з якою зазвичай зустрічає чоловіків. Змахнувши волосся за плечі, впевнено крокує до позашляховика.

Навіть найскладніші проблеми вона може вирішити завдяки наполегливості та гумору з ноткою спокуси. Будь-який конфлікт перетворить на знайомство. А якщо суперник категорично не піддається — піде в наступ. Недаремно вона Скорпіон за гороскопом.

Двері відчиняються й з авто виходить мужчина солідного вигляду. Років сорока, але із сивими скронями. Він, поправляючи дорогий піджак графітового кольору, насуплено роздивляється пошкодження бампера та розбите скло фар.

— Доброго ранку! — невинно всміхається Божена. — Що там? Усе погано?

Хоче зазирнути на місце удару, однак чоловік раптово починає на неї кричати:

— Тупа курка! Права купила, а їздити — не купила? — його щоки червоніють.

— Ой-йой! — награно зітхає. — Такий гарний, і так свариться!

Лукаво подивившись на розлюченого водія, Божена швидко аналізує його поведінку, погляд, вираз обличчя.

— Тупа пофарбована дурепа!

— Так, я така, фарбована. Не соромлюся визнати, — хихотить. — Поліцію викликаємо, оформлюємо "Європротокол"[1] або розберемося самостійно?

— Ти знаєш, скільки коштує одна фара? А скільки чекати замовлення запчастин? — не припиняє сердитися чоловік.

— Я все оплачу.

— Серйозно? — саркастично хмикає, дивлячись на її машину.

Божена чує, що Крістіна в салоні несамовито плаче. Розуміючи, що даремно витратить час на зміну настрою чоловіка, вона підходить до нього ближче та крижаним, рівним тоном говорить:

— Значить так, красунчику! Послухай мене уважно! Чуєш, моя дитина плаче? Якщо через тебе мала зараз почне задихатися — не дивуйся, коли твоя таратайка згорить уночі. Я зранку отримала погані результати дослідження. Доньці потрібна операція, тому я дуже поспішаю до лікарні. А ще я кілька місяців без сексу, через що вкрай розлючена! Або ми домовляємося, або я тебе засуджу за те, що ти в'їхав у мене ззаду, ще й спричинив погіршення стану дитини-інваліда!

— Я в тебе в'їхав? — на мить губиться, здивовано всміхаючись, а потім замовкає.

— Я даю тобі гроші, візитку з адресою мого магазину, й ввечері ти приїдеш, вирішимо подальший ремонт та оплату. У мене є майстер, який зробить тобі все швидко та якісно. Але спочатку ти напишеш розписку, що гроші отримав на місці. Зрозуміло?

Не чекаючи відповіді, Божена повертається до свого авто, щоб дістати гаманець. Крістіна заливається сльозами, обличчя набуває багряного відтінку від істерики.

— Заспокойся! Мама все вирішить! — квапливо промовляє до неї, вирівнюючись.

Здригається, побачивши перед собою чоловіка. Він стоїть коло дверей та дивиться крізь вікно на дитину.

— Надивився? — злісно гаркає, стаючи перед ним і закриваючи собою Крістіну. — Ось тобі листок, ось гроші. Пиши, скільки отримав, мої дані продиктую. Я не маю часу з тобою сваритися або чекати поліцію.

Чоловік, нічого не кажучи, повертається до своєї машини, кладе листок на капот й записує прізвище Божени, номера, суму і дату.

— Сьогодні о шостій чекатиму тебе в магазині. Якщо не приїдеш — вважатиму справу вирішеною, а борг із мене — списаним.

Забираючи заповнений листок, вона, навіть не дивлячись на опонента, швидко крокує та сідає в машину. Заводить двигун, їдучи геть.

— Заспокойся, я тебе прошу! — викрикує, на секунду озираючись до доньки. — Не можу я зараз панькатися з тобою!

Але дитина її не чує, схлипування раптово перетворюються на тишу. Миттєво гальмуючи на узбіччі, Божена вибігає з машини, відкриває дверцята, спокійно розстібає ремені крісла та перевертає малу обличчям донизу, міцно плескаючи її по спині.

— Дихай, благаю, дихай! — нервово просить, не звертаючи уваги на наляканих перехожих, що починають зупинятися напроти автомобіля.

Позаду паркується позашляховик з розбитим бампером та фарами.

— Усе гаразд? Що сталося? — вигукує чоловік, який хвилину тому верещав на неї.

— Задихається, повилазило, чи що?

— Можливо, треба було одразу підійти та заспокоїти дитину?

— Можливо, треба закрити свою пащеку та не влізати в чужі справи? — розгнівано відповідає, мигцем глянувши на нього.

— Швидку викликати?

— Ні. Зараз усе минеться. Таке часто трапляється… — більш спокійно промовляє, повертаючи малу обличчям до себе й пригортаючи до грудей.

Коли Крістіна затихає та вирівнює дихання, Божена кладе її назад у дитяче крісло.

— Чому ти тут? — обертається до чоловіка, перевіряючи час на сріблястому годиннику на зап'ясті.

— Побачив, що ти зупинилася й вибігла з машини. Вирішив дізнатися, чи не потрібна допомога.

— Не потрібна, — відвертається та сідає за кермо.

— Вадим.

— Що? — стукає дверцятами, здивовано озираючись до нього у відкрите вікно.

— Мене звати Вадим, — темні очі зацікавлено роздивляються жінку, вроду якої не було помічено під час аварії.