27. Як ми з Орисею побилися об заклад

— Куди це ти збираєшся? —  ввечері, вже вклавши Богданчика спати, я зазирнула до кімнати Орисі і побачила, що вона зосереджено пакує речі у велику спортивну сумку.

 — Погостюю у мами, — сказала подруга. — Вона давно мене запрошувала.

 — Це через Мілану? — здогадалась я. 

Її мачуха приїздила завтра. Чесно кажучи, я дуже сподівалася, що, дізнавшись про те, що Міланочка  накоїла в минулому, Довженко заборонить їй повертатися. Хай би вже сиділа у своїй Франції…. Однак, на превеликий жаль, цього не сталося…

 — Мені тебе не вистачатиме, — сказала я з жалем. 

 — Ну, я ж не назавжди, а всього на кілька днів. Та й тобі не буде нудно, ти подружилася з моїм батьком…

Щось у її голосі мене насторожило. 

 — Думаю, він буде проводити час з родиною, — я знизала плечима. — Повір, той список розваг, який твій батько склав для сина, просто величезний! Ну, для мене це лише плюс — поки вони будуть десь їздити, я спокійно готуватимусь до іспитів…

 — Ти така наївна, — вона усміхнулась. — Або просто не знаєш Міланочку. Поки вона розважатиме мого батька, ти будеш займатися малим. Ось побачиш — вони будуть всюди тебе тягати за собою!

 — Хм… — я не подумала про такий розвиток подій. — Ну що ж, принаймні мені за це платять…

 — А мені не платять, тому я й збираюся брати ноги в руки і вимітатися звідси! Мені її вистачило з головою, поки я ходила до школи!

 — Знаєш, я говорила з твоїм батьком, і він дуже тепло відгукувався про твою матір, — я вирішила перевести розмову на іншу тему. — Може, варто їх знову звести разом? Мені здається, всі ті світські заходи та інтерв’ю вже не такі важливі для нього. Він зараз вже на тому рівні, що не повинен ні перед ким виправдовуватися за свій вибір…

 — Ксень, — Орися поглянула на мене і потягнула за руку. — Сядь. Розслабся. Не треба рятувати світ. Ти, звичайно, супергеройка, але мій батько якось сам дасть собі раду. Йому не шість років, як Богдану…

 — Та я нічого поганого… — відчула, що червонію. — Я навпаки, хотіла, як краще… Щоб ти і твоя мама були щасливі..

 — На жаль, життя часно не збігається з нашими добрими намірами, — сумно сказала Орися. — Я думаю, що Мілана знову його захомутає. Для цього вона й повертається. Може, навіть захоче вдруге завагітніти, щоб тато вже точно нікуди від неї не подівся…

 — Але він дуже злий на неї. Я не вірю, що вона зможе якось затягнути його до ліжка! — якось надто схвильовано сказала я. 

 — Ой, не сміши мене! Хіба ти не знаєш, що від ненависті до палкої пристрасті всього один крок? — Орися застібнула “блискавку” на сумці і поставила її в куток. — Хочеш, поб’ємося об заклад? Ти виконаєш будь-яке моє бажання, якщо Міланочка затягне мого батька в ліжко!

 — А якщо не затягне — ти виконаєш моє бажання, — резюмувала я і тут же уточнила. — А як ти будеш знати про те, чи вона затягнула його, чи ні, якщо збираєшся дременути до матері?

 — Значить, я нікуди не поїду, — Орися труснула темними кучерями. — Залишуся тут, щоб довести тобі, що ти дуже наївна і  твої уявлення про світ і людей — ідеалістичні!

 — Про всіх людей не скажу, а от твій батько…

Я не встигла договорити, бо цієї ж миті, як у тій приказці, де “про вовка промовка, а він на поріг”,  пролунав стукіт у двері. А за ним  — голос Довженка:

 — Орисю, можна увійти?..