Розділ 17.1

Моїм людям не склало труднощів дізнатися, де вона живе. Вже через п'ять хвилин я на всіх парах мчав до її дому. Вона не могла мене випередити. Я повинен був її перехопити десь біля під'їзду.

Не дати їй зайти всередину - було моєю основною метою. Мені потрібно було з нею поговорити. Мені потрібно було знати всю правду.

Вона жила в якомусь смердючому і засраному районі на околиці міста. Там, де народжуються бомжі та продажні дівки. А якщо не народжуються, то ними там стають.

Я прочекав сидячи в машині чортові пів години. Вже було подумав, що вона встигла зайти додому і я її упустив. Тільки збирався вийти з автомобіля, щоб вибити нікчемні двері її будинку, як з-за рогу вискочила Мія і помчала до свого будинку. Все-таки не упустив.

Не гаючи часу, я вийшов з машини та перехопив її практично біля самих дверей.

- Я сказав тобі залишатися в тій кімнаті! - Вона мене не бачила, оскільки я підійшов ззаду якраз в той самий момент, коли дівчина шукала ключі від дверей у своїй сумці, - а ти мене не послухалася.

Я відразу зрозумів, що вона злякалася. По її реакції. По тому як вона завмерла. А потім повільно і дуже обережно озирнулася прямо мені в очі.

У світлі цих тьмяних ліхтарів, які чисто номінально висвітлювали вулицю, я відмінно прочитав страх в її очах.

- Мені потрібно було йти, - не впевнено, наче виправдовуюсь, промовила вона, - мені зателефонувала сестра...

Я не дав їй договорити, мені було нецікаво слухати її виправдання.

- Я все знаю!  Це ти довела мого сина до такого стану! Ти це зробила спеціально!

Я ледве стримувався, щоб не розмазати її по стінці. Вона викликала в мене такі емоції, які я раніше ще не відчував.

- І зараз мене цікавить тільки одне - чому?

Мені дійсно було важливо зрозуміти, що стояло за її діями. Що нею керувало. Або хто.

Або це дівчисько була меркантильною гидотою, або її підіслав той поліціянт. Одне з двох. Або відразу обидва варіанти. Ось тільки ця думка прийшла мені в голову тільки що. Як я раніше міг не подумати про те, що дівчина вміло поєднувала все це.

- Що чому? - Вона вміло зображувала здивування.

- Чому ти його спровокувала? - Я не став ходити коло та навколо, граючи в її ігри. Якщо їй хотілося уточнень, то я готовий був їй їх дати, аби вона тільки не тягнула час.

- На що я його спровокувала? - Її відповіді стали мене дико дратувати.

- Ти з ним грала. Набивала собі ціну. Ти все це спланувала. Скажи, тобі хтось в цьому допомагав? Це було підлаштовано? Признавайся негайно!

- Ви у своєму розумі? Що Ви таке говорите? Ви мене в чомусь звинувачуєте?!

Дівчина так натурально зображувала обурення, що я майже повірив. Будь я на місці Тимура, точно б повівся. Можливо, такі маленькі продажні дівки й могли обвести його навколо пальця, але зі мною її трюки не спрацюють.

- Чому ти не відповідаєш на моє запитання? Тому що я своїми здогадками потрапив в саму суть?

- Тому що Ви несете маячню! Я навіть толком зрозуміти не можу в чому саме Ви мене звинувачуєте!

- Це все через тебе...

Але у цієї сучки вистачило нахабства мене перебити.

- Він сам влаштував сцену в університеті. Побився з моїм другом. Зганьбив мене при всіх студентах. Силоміць затягнув у машину, - дівчина вже не виправдовувалася, я по голосу чув, як вона з беззахисного кошеняти перетворювалася в агресивну левицю, яка готова була на мене накинутися. Що, власне, вона незабаром і зробила. Мія пішла на мене і почала тикати пальцем мені в груди, цідячи крізь зуби свої фразочки.

- Взагалі-то, Ваш син - дорослий хлопчик. Він сам приймає рішення. І сам повинен нести за них відповідальність. Йому я не раз говорила, щоб він зменшив швидкість. Я його не раз просила зупинитися. Він не захотів, і він мене не слухав. І ось сталося те, що сталося. А тепер не потрібно списувати відповідальність і вину на когось іншого. Ви - доросла людина. Ви повинні правильно розібратися в цій ситуації, а не бездумно звинувачувати, вірити своєму синові. Спихнути провину на когось іншого - багато розуму не треба, а зрозуміти, що відбулося насправді ...

- Як ти зі мною розмовляєш? - Ця дівчина бісила мене настільки, що я мимоволі схопив її за руки, притягнув до себе. Я хотів, щоб вона мене боялася, а не грубила.

- Так, як Ви цього заслуговуєте! - Її очі метали блискавки. Щирі й обурені. В її погляді я побачив бурхливу молодість. Життя, яке у мене проходило повз. Бунтарство. Протест.

І мені теж захотілося всього цього.

Навіть не замислююся над тим, що роблю. Не можу це контролюватися. Просто божеволію, беру і ... притягую її до себе.

Роблю те, що ділить моє життя на банальні до і після. Перекреслює його. Тому що я йду на поводу в емоцій. Через чортову дівку сина я зриваюся, і втрачаю контроль над ситуацією.

Схоже на постріл. Різку зміну настрою. Мої губи мнуть її ... Я хочу спробувати її зухвалість на смак. Ця дика енергія, яка б'є в ній ключем, будить в мені звіра. І у мене зриває дах, коли вона, відкривши губи почала відповідати мені на поцілунок ...