Розділ 12.

Спокій. Головне спокій. Я намагалася заспокоїти серце, яке виривалося з грудей. І чим я думала, коли сідала в машину цієї людини? Де були мої мізки?

- Пристебнись, - від звуку його голосу потемніло в очах. Та що ж це таке?

- Що? - І знову я як амеба поруч з ним, тільки очима ляскаю і не розумію, що від мене хочуть.

І тут відбувається те, після чого моє життя більше ніколи не стане колишнім ...

Чоловік нахиляється до мене, його запах моментально вдаряє в ніздрі й змушує мою кров вирувати в венах. Він як сплеск адреналіну ... змушує всередині все сколихнутися.

Подушечки пальців починають німіти, затримую подих, бо він нахиляється настільки низько, що його голова практично торкається до мого живота.

Стук серця приголомшує, здається, воно б'ється настільки голосно, що зараз просто вирветься на свободу.

Чоловік, схопивши пальцями пояс безпеки, застібає його на мені й повертається на своє місце.

Машина рушає, і ми їдемо в повній тиші. Ситуація напружена між нами настільки, що здається ще трохи і я почну задихатися. Повітря наелектризоване й тепер мені по-справжньому стає душно.

Не можна. Мені не можна було сідати в його машину. Я дуже дивно себе відчуваю поруч з ним, і мені це все не подобається. Страшенно не подобається.

Мені здається, чи машина починає набирати швидкість? Чому? Адже ми їхали нормально, тоді чому він раптом почав прискорюватися? Поспішає на зустріч? Тоді навіщо було наказувати сідати мені в машину? А чому я його послухала?

Ааа ... який жах ...

Різкий ривок, машина зупиняється настільки несподівано, що мене кидає вперед і тільки завдяки ременю безпеки я не вилітаю вперед.

- А акуратніше не можна?! - Виривається з мене швидше, ніж я взагалі встигаю обдумати ці слова.

Але відповіддю мені служить погляд. Погляд холодних очей, які змушують закрити мене рот за секунду.

- Зухвала? - Вимовляє, дивлячись мені в очі ... і мене підриває.

Та чому я взагалі повинна все це терпіти? Адже він спеціально це зробив. Перед світлофором набрав швидкість, щоб потім мене струсонуло. Адже він провокує мене. Йому мало того, що було в кабінеті. Мало, адже?!

- У Вас до мене претензії? Щось новеньке є? - Підкидаю брови й дивлюся на нього очима, які налилися кров'ю.