Розділ 11.2

- Тату? - Тім явно не чекав батька сьогодні додому і навіть не намагався приховати здивування на своєму обличчі.

- Я перервав щось грандіозне? - Артем Сергійович вийшов зі свого авто й окинув мене таким поглядом, що я моментально захотіла випаруватися звідси.

- Ми просто чекаємо таксі, - "через хвилину мене тут не буде, розслабтеся" - так і захотілося прошипіти в його обличчя, але я ж хороша дівчинка, стрималася.

Але чоловік навіть ніяк не відреагував, на моєму останньому слові він просто підніс телефон до вуха і відвернувся. Ну грубіян!

- Що значить не вийшло? - Тон його голосу був настільки сталевим, що я обняла себе руками за плечі. Ця людина вганяє в жах за секунду. - Збирай свої речі й вали під три чорти, ти звільнена!

Прогарчавши це в трубку він різко розвернувся до нас. Секунда і його очі впиваються в мене. Заморожують живцем.

- Сідай в машину, - якщо чесно, то я навіть очманіла в першу секунду від такого нахабства.

- Еее ... що? - Зробивши крок назад, підходжу ближче до Тіма, який в такому ж шоку дивиться на батька.

- Мені потрібно повернутися в офіс, я тебе підвезу. Вже ніч, таксі вашого немає, так що ворушися.

Моя щелепа привіталася з асфальтом від нахабства цієї людини. Адже він навіть не пропонував, а в нахабну наказував.

- Мія залишиться у нас на ніч, - пальці Тіма стиснулися на моєму плечі, і я впала в подвійний шок. Та що ці обидва собі дозволяли? Кожен з них вже вирішив, що мені варто було зробити. Якого біса?!

- Навіть так? - Губи Артема Сергійовича скривилися в посмішці і якщо до цього його погляд просто мене лякав, то зараз він подивився на мене так, що я почервоніла.

- Підвезти? Чудова ідея! - Смикнувши плечем, тим самим скинувши з себе чіпкі пальці хлопця, я подалася вперед.

- Малюк, - Тім пішов за мною, і я прискорила крок.

- З днем народження ще раз, добре відгуляти, - різко розвернувшись і клюнувши хлопця в щоку, я відчинила дверцята машини. Звичайно ж, я зробила це сама, тому що містер Придурок, навіть не спробував проявити ввічливість.