Розділ 11.

Мені чомусь здавалося, що з від'їздом батька Тимура, все повинно було налагодитися. Наприклад, різко повинен був злетіти настрій так, як ніби-то нічого і не сталося за сьогодні.

Мені також здавалося, що якби не було Артема в цьому будинку, мені б стало настільки спокійно, що я б забула про все, що сталося сьогодні раніше.

Але, не тут-то було.

Мій настрій було остаточно і безповоротно зіпсовано. Я хоч і намагалася не показувати виду, але перебувати тут не хотіла. Сама атмосфера тиснула на мене. Проходячи повз певні кімнати, і зараз я говорила про кабінет Артема, в пам'яті мимоволі спливали спогади, ті, які я б з радістю забула.

Досить неоднозначні. Такі, які викликали певного роду сильні емоції, і мені зовсім не хотілося навіть починати думати чому. Боюся, що якби я почала копатися в собі, нічим хорошим це не закінчилося б.

Незабаром почали прибувати гості, потім з усіх кутків розносилася музика і веселий сміх. Всі веселилися, як могли. Було дуже шумно.

З огляду на те, скільки людей запросив Тимур на свій день народження, він ще дуже довгий час приймав вітання. Його практично неможливо було відірвати від гостей. Я, звичайно, розуміла, що це була його ідея, але на весь вечір залишатися в тіні мені зовсім не хотілося. А хлопцеві було весело і без мене.

Я мало кого знаю з присутніх, тому мені було дуже нудно. Я тинялася з кута в кут, і не знала, чим себе зайняти.

Через кілька годин після того, як вечірка була в розпалі, вирішила все ж поїхати додому.

Думаю, іменинник не помітив би моєї відсутності відразу. Йому було добре і без мене. За весь вечір ми з Тімом перекинулися всього кількома словами. У мене навіть не вийшло віддати йому подарунок. Щоб не відривати його від "важливих" розмов, я піднялася наверх і залишила подарунок в його кімнаті на ліжку. А потім спустилася на перший поверх і підійшла до хлопця.

Шкода, що у мене не було можливості піти непоміченою, оскільки у мого телефона сів заряд. У мене не було вибору, окрім як просити його про допомогу, щоб дістатися додому.