Розділ 1.

- Я все ще чекаю на відповідь, - посміхаюся Тіму і вчасно встигаю прибрати листок, на якому написані правильні відповіді.

Я знаю, що хлопець не хоче готуватися до іспиту. Його б воля, ми б уже хлюпалися в басейні. Але він пообіцяв мені, що цю сесію закриє на всі п'ятірки. І тоді,  можливо, його буде чекати сюрприз. Саме той сюрприз, який він так довго чекає від мене.

Ну звичайно, це він так думає, а я просто не кажу конкретного "ні". Нехай у хлопця буде мета. Ніхто ж не говорив, що я обов'язково виконаю його бажання.

- Я вже відповів правильно три рази й жодного разу не отримав за це бонус, - Тимур притягує мій стілець ближче до себе. Настільки, що мої коліна впираються в матрац його ліжка. - А мені здається, за кожну правильну відповідь був обіцяний поцілунок.

Секунда і його гаряче дихання обпікає губи.

- Не так швидко, хитрун, - упираюся долонею в його груди й злегка відштовхуюсь, стілець від'їжджає всього на пару сантиметрів, але мені й цього вистачає, щоб Тім промахнувся з поцілунком. - Ти підглянув дві з трьох відповідей.

- Навіть якщо і так, третя відповідь була правильною, я її не підглядав, так що вимагаю нагороду! - Його пальці змикаються на моєму зап'ясті, і хлопець тягне мене до себе.

Я приземляюся на його коліна та обхоплюю рукою його шию.

- Тобі б чим завгодно займатися, тільки б не готуватися, - сміюся, а Тім навіть не відповідає, обіймає мене за талію, і його губи накривають мої.

Пальці хлопця злегка проходяться по моїх ребрах, і я тут же починаю вириватися. Я страшенно боюся лоскоту, і він про це знає.

- Тимур, Тимур ...

Ржу і намагаюся вирватися з його обіймів, але у мене не виходить, хлопець все сильніше мене лоскоче, а мій сміх стає настільки гучним, що закладає вуха.

- Припини, ну, будь ласка ...

І він припиняє, але не на моє прохання, а тому що чується стукіт у двері. Гучний. Грізний. Попереджувальний. Це може означати тільки одне - Артем Сергійович повернувся.

Батько Тіма вдома, і я знову не встигла піти до його приходу. Зажмурюю очі й сподіваюся, що він просто піде. Зробить попередження і знову сховається у своєму кабінеті, але ні, здається, у чоловіка інші плани.

- Тимур, вийди, нам потрібно поговорити, - знову цей тон. Сталевий. Холоднющий. Прям, як його очі. Коли він дивиться на мене, хочеться моментально опинитися біля багаття. Зігрітися. А потім бігти, щодуху.

Я боюся цього чоловіка. І Тимур прекрасно про це знає. Але це пів біди. Найбільша проблема в тому, що батько мого хлопця мене ненавидить. І він це не приховує. Не соромиться говорити про це в моїй присутності.

Але тут, напевно, варто сказати, що він не любить неконкретно мене, а в принципі весь жіночий рід.

- Відімри, - Тім цілує мене в ніс і посміхається. - Це всього лише батько, зараз прочитає чергову лекцію і знову звалить.

А я знаю, що зараз почую знову купу бруду на свою адресу. Але ж, Тимур обіцяв, що батька не буде. Я б ні за що не прийшла, якби знала, що він тут.

- Мені ще довго чекати?! - Голос чоловіка стає все зліше, а всередині мене все стискається. У мене ненормальна реакція на цього чоловіка. Варто почути його холодний голос, як я стаю розсіяною. Всі думки зникають з голови, і я не можу зібратися. Ненавиджу цей стан. І ніяк не можу з ним боротися. Тільки в його присутності все це починає зі мною відбуватися.

Тимур відкриває двері й мені вистачає секунди, однієї лише миті, щоб побачити Артема Сергійовича. Його погляд. Знищує. Засуджує. Ненавидить. Цей чоловік завжди дивиться так. Так що подих перехоплює, пальці рук німіють від холоду і на лобі виступає піт. Чорт! Знову! Знову це все зі мною відбувається!