Інтерлюдія 3

Дідусь пішов. Бармен відразу попросив усіх відвідувачів залишити його заклад. Він навіть не намагався пояснити причину раптового закриття “...”. Зачинив двері на ключ з середини. Повернувся до бару та виклав фото яке залишив йому дідусь, а поруч поклав конверт, який випав з цього клятого столика. Налив собі віскі, кинув туди два кубики льоду і пригубив. Лише після цього він сів на стілець за стійкою. Алкоголь м’якою хвилею змусив розслабитись його стомлене за кілька робочих днів тіло. І Захар почав вивчати предмети.

Обличчя дівчини з фото чомусь стало рідним з першого погляду. Вона була на фото відкритою, милою та дуже доброю, і дивилась на бармена великими блискучими очима. Несправедливо, що його тезка дідусь прожив життя з такою красунею і жодного разу не побачив її. 

Захар міг би розглядати фото ще довго, але конверт наразі цікавив його більше.  На ньому не було жодного надпису. І, вочевидь, папір був дуже старим. Захар навіть в дідовому архіві не бачив такого паперу: товстий, цупкий і крихкий. Він підніс до нього ножа, і…

впав.

Стілець під ним зник. Озирнувся. З залу також зникли всі столики крім одного. Тільки тепер він стояв не скромно в кутку, а гордо посередині безкрайньої порожньої зали. Захар чекав, що зараз хтось зайде, але ніхто не заходив. Також він відчував, що зал насправді не порожній, і навіть на коротку мить йому здалось, що він побачив решту столиків на своїх Місцях. Він пригадав, як жінка тоді проходила крізь людей та інші столики. Значить справа була не в ній. То значить так столик діяв на решту своїх клієнтів, яких заманював.

А зараз він прийшов до бармена.