Інтерлюдія 1

Двері за останнім клієнтом зачинились. Бармен з полегшенням зітхнув. Як добре, що любитель джину викликав таксі без зайвих питань. Коли чоловік з жінкою покликали його, бармену стало моторошно. Перше, що спало на думку, це прикинутись дурником. Хоча прикидатись і не потрібно було. Все одно він не розумів, що відбувалось за цим клятим столиком під стіною. Він не збрехав, коли говорив, що столик з’явився після того, як сюди вперше зайшов хтось з цієї пари. Таке вже траплялось раніше, але не з ним. Йому дідусь розповідав. Бармен тоді був хлопчаком, тому історії про чарівний столик сприймав не інакше як казки. Пригадавши це, він втупився в те місце, де секунду тому стояв столик. Там було порожньо. Столик зник.

Три роки він стояв під стінкою, з’явившись бозна-звідки. Хто з них прийшов того дня, чоловік чи жінка, бармен точно не пам’ятав. А може він з’явився взагалі, коли бармен протирав підлогу перед відкриттям. Але свій подив та тиждень безсонних ночей забути не міг. Навряд він би відреагував інакше, якби зустрів на вулиці живого дракона чи відьму верхи на мітлі.

За цей час бармен пробував розгадати таємницю столика. Копирсався в сімейних архівах, батькових та дідових записах, у своїй пам’яті, але нічого не знайшов. Одного разу навіть запропонував якомусь відвідувачу сісти за столик в кутку, але той сприйняв це як жарт. За його словами куток був порожнім. Як і зараз.

І коли столику заманеться з’явитись знову бармен не знав.