Дівчинка в осінньому парку

Розділ 1.

Ранок у поліцейському управлінні почався з запаху міцної кави, шелесту паперів і голосу Міли, яка вже встигла посваритися з принтером.
— Я клянусь, якщо ця штука ще раз зажує мої документи, я проведу їй розтин без анестезії!
Нік, не відриваючись від монітора, спокійно відповів:
— Тільки не забудь заповнити форму на вилучення органів.
— Дуже смішно. Коли наступного разу принтер надрукує тобі звіт із половиною сторінок, я подивлюся, як ти жартуватимеш.
Дарен сидів на краю столу з чашкою кави в руках. Після затримання Кейна минуло кілька тижнів, і він уже майже повністю відновився після травми голови. Щоправда, Маркус усе ще поводився так, ніби його напарник міг розсипатися від найменшого протягу.
— А мені подобається Мілин підхід, — зауважив Дарен. — Принтер хоча б заслужив на покарання.
— Ти наступний у черзі, Кросе, — кинула Міла.
— За що? За те, що я підтримую правосуддя?
— За те, що ти поставив свою чашку на мої документи.
Дарен подивився на стіл.
— О.
Він швидко підняв чашку.
— Знаєш, Міло, у тебе є дивовижний талант знаходити злочинців навіть там, де їх немає.
— А в тебе — створювати злочини навіть там, де їх не було.
— Принаймні я не погрожую офісній техніці.
— Тому що ти ще не бачив, що я зробила з мікрохвильовкою.
— Досить, — озвався Маркус, виходячи зі свого кабінету. — Я ще не випив кави, а ви вже поводитеся так, ніби управління пережило три війни.
Дарен усміхнувся.
— Доброго ранку, босе. Як спалося?
— Чудово. Поки я не почув твій голос.
— От бачиш, ми вже знову працюємо як справжня команда.
Маркус похитав головою, але куточок його губ ледь помітно сіпнувся.
Після всього, що вони пережили разом, між ними нарешті з’явилася рівновага. Вони все ще сперечалися, обмінювалися колючими зауваженнями й часом виводили одне одного з терпіння. Проте тепер Маркус намагався не перетворювати кожну суперечку на наказ, а Дарен — не сприймати кожне зауваження як виклик.
Принаймні вони обоє переконували себе, що навчилися цього.
Саме тоді на столі Маркуса задзвонив телефон.
На екрані висвітилося ім’я шефа Луїса.
Маркус відповів.
— Вейл слухає.
— Маркусе, негайно зберіть команду й виїжджайте до парку Грейвуд. Там знайшли тіло дитини.
Усмішка зникла з обличчя Маркуса.
— Якої дитини?
— Дівчинка, приблизно восьми років. Її виявив чоловік, який вигулював собаку. Місце вже огородили, але я хочу, щоб справою займалися ви.
Маркус повільно випростався.
— Що відомо про обставини смерті?
— Поки що нічого певного. Міла огляне тіло на місці, а Нік збере докази. Я хочу отримати попередній звіт якомога швидше.
Луїс замовк на секунду, а тоді додав тихіше:
— Маркусе, там дитина. Не дозволяйте цій справі перетворитися на ще одну трагедію, яку ми побачимо лише тоді, коли буде запізно.
— Зрозумів. Ми вже виїжджаємо.
Маркус завершив виклик.
У кімнаті стало тихо. Навіть Міла перестала сперечатися з принтером.
— Що сталося? — запитав Рік, який щойно зайшов до відділу.
Маркус подивився на команду.
— У парку Грейвуд знайшли тіло восьмирічної дівчинки. Ми їдемо.
Дарен поставив чашку на стіл.
— Я візьму криміналістичний набір.
— Нік уже готує обладнання, — відповів Маркус. — Ти їдеш зі мною.
— Чудово. Я саме хотів провести ранок на свіжому повітрі.
Маркус кинув на нього суворий погляд.
— Дарене.
— Що? Я просто сказав, що люблю парки.
— Тоді спробуй цього разу не заблукати між деревами.
— Якщо заблукаю, залишу хлібні крихти.
— Тільки не їж їх дорогою. Мені не потрібен голодний детектив на місці злочину.
Рік зітхнув.
— Можливо, нам варто затримувати злочинців удвох, а цих двох залишити сперечатися в машині.
— Я за, — сказала Міла.
— Я теж, — додав Нік.
Маркус узяв куртку.
— Усі на виїзд. І цього разу, будь ласка, без цирку.
Дарен попрямував до дверей слідом за ним.
— Ти чув, Маркусе? Без цирку. Отже, сьогодні ти не головний клоун.
— Кросе, я ще можу змінити рішення й залишити тебе тут.
— Але тоді тобі доведеться сумувати за мною.
— Я переживу.
— Не сумніваюся. Ти ж у нас емоційно невразливий.
Маркус не відповів.
Але цього разу його мовчання було не ознакою роздратування.
Він уже думав про дитину, яка не повернеться додому.

І про те, що хтось мав відповісти за це.