40.

     Ліза ніколи не брала до бабусі й дідуся багато речей. Тому й обирати вбрання на дискотеку довго не довелося. Вона зупинилася на простій квітчастій сукні на чорному тлі, зробила легкий макіяж і розпустила волосся.

— Ось, я ж казала, що хоч би що ти одягнула, все одно виглядатимеш красиво! — сказала бабуся, коли побачила онуку. — Лізочко, тільки ж ти там обережно. Тримайся з дівчатами, вони з хороших сімей, дурниць не робитимуть. І не затримуйся довго, бо більше не відпущу.

— Гаразд, бабусю. Не хвилюйся, усе буде добре, — відповіла Ліза й вийшла за межі двору.

    Ліза знала, що клуб знаходиться на сусідній вулиці, хоча сама ніколи там не була. Тому не поспішаючи рушила туди, вітаючись дорогою з усіма зустрічними. Дівчина відчувала на собі зацікавлені погляди, іноді чула перешіптування, та не зважала на це.

    Невдовзі на горизонті з’явився клуб. Біля входу вже юрмилася молодь. Лізі було трохи незручно йти туди самій, та повертатися назад вона не стала. Коли дівчина була вже майже біля клубу, то побачила, як із-за повороту вийшли троє дівчат. Ліза одразу зрозуміла, що знає їх. Так, вони підросли, подорослішали, та все ж Ліза безпомилково впізнала своїх давніх «подруг» — Олю, Оксану і Діну.

— Привіт. Ви мене пам’ятаєте? — першою заговорила Ліза.

     Дівчата на мить втратили дар мови.

— Ти — Ліза? — нарешті запитала Діна.

— Так, — усміхнулася Ліза. — А ти — Діна, а це сестрички — Оля та Оксана.

— Яка в тебе хороша пам’ять! — зауважила Оксана.

     Ліза відчула холодок у її голосі, та їй було байдуже, що про неї думають. З віком вона навчилася не зважати на чужі слова.

— Ти що, сама на дискотеку йдеш? — запитала Діна.

— Так. Бабуся відправила. Твоя мама розповіла їй, що сьогодні буде дискотека. Ось бабуся і сказала: «Іди, там точно будуть твої подружки… дитинства».

— А-а, ну раз так, то ходімо з нами, — запропонувала Оля.

    Лізі тільки цього й треба було — буде з ким провести час, поки Матвій прийде.

    Оля та Ліза пішли вперед, а Оксана й Діна попленталися за ними.

— Ну і вибралася вона! Сукня на бретельках на дискотеку! А нафарбована — жах! Таке враження, що вона косметику економить! — шепотіла Оксана Діні.

     Ліза краєм вуха чула її слова, проте не реагувала. Самі ж дівчата були в коротеньких спідничках, колготках у сітку та яскравих блузах. Косметику вони точно не шкодували — здавалося, використали всю, що була в них удома, та й лаку на волосся вилили чимало.

    Клуб у селі був просторим, і видно було, що ремонт зробили зовсім недавно. В кінці залу стояла нова апаратура, а на стінах миготіли неонові вогники. Музика вже гучно лунала, але молодь поки що не танцювала.

— А чому ще не танцюють? — запитала Ліза в Олі.

— Молодь тільки сходиться. Але спочатку танцюють самі дівчата. Хлопці йдуть танцювати пізніше, коли вип’ють за клубом. Бо інакше в них сміливості не буде запросити дівчину на танець.

— Ти маєш на увазі, що вживають спиртне? — уточнила Ліза.

— Звісно. А як без цього?

— У нас на дискотеці це суворо контролюється.

— Це у вас. Зате у вас нудно, а в нас весело! Ось скоро сама побачиш.

     І справді, через кілька хвилин увімкнули ритмічну пісню, і майже всі дівчата пішли танцювати. Хлопців у залі було небагато, і ті діловито проходжалися поміж дівчат.

     Ліза теж пішла танцювати, щоб не стояти самій осторонь. А коли їй уже стало нуднувато, у залі почали з’являтися хлопці. Деякі з них уже навіть запрошували дівчат на танець. Проте дівчат усе ще було більше, ніж хлопців, тому під час повільних танців більшість із них нудьгувала осторонь. Серед них була й Ліза. Вона вже почала трохи хвилюватися за Матвія. Дівчина була впевнена, що пів години вже минуло, а його все не було. Під чергову повільну мелодію до неї гордовито підійшов кавалер у шкіряних штанах і яскравій сорочці, які дивним чином зовсім не пасували одне до одного.

— Привіт, мала. Потанцюємо? — запитав він.

— Дякую. Я ще не хочу… — відповіла Ліза, яка зовсім не хотіла, щоб Матвій побачив, як вона танцює з іншим хлопцем.

— Ти що, мені відмовляєш? — зухвало мовив він.

— Вибач… — тихо відповіла Ліза.

— А ти, Дінко? Теж мені відмовиш? — запитав він у Діни, яка стояла поруч.

— Ти що? Звісно, я піду танцювати з найкрутішим хлопцем у селі! — широко усміхнулася Діна.

— Правильний вибір! — зрадів незнайомець і потягнув Діну за собою.

— Не треба було відмовляти. Це ж син нашого дільничного! Навіщо тобі ці проблеми? — підійшла до Лізи Оля.

— А мені що з того?

— Тобі, може, й нічого. У тебе дідусь начальник. А от решта стараються дружити з ним, — пояснила Оля.

     Ліза хотіла щось їй відповісти, та не встигла, бо саме в цю мить до залу увійшов Матвій.

Кілька секунд він роздивлявся присутніх. Потім на його обличчі з’явилася ледь помітна усмішка, і він попрямував до Лізи та дівчат.