39.

   Ліза боязко увійшла до будинку. Почула брязкіт посуду на кухні й попрямувала туди, вигадуючи, як виправдовуватиметься перед бабусею. Адже вона не те що на обід спізнилася — ще й, можливо, вечерю пропустила. Та щойно зайшла на кухню, дівчина зрозуміла, що вечері ще не було — бабуся ще й не починала накривати на стіл.

— Бабусю, допомогти? — тихо запитала Ліза.

— О, Лізо! Довго ти гуляла!

— Так… Ми трохи…

— Та знаю я, знаю, — почала бабуся, а в Лізи серце мало не втекло в п’яти. — Тетяна заходила, то розповідала…

— Розповідала про що? — намагаючись приховати хвилювання, запитала Ліза.

— Та про те, що ви з дівчатами ходили клуб прибирати.

— А-а… — Ліза не знала, чи радіти їй, чи хвилюватися. Та й що далі казати, теж не знала.

— Ця Лілька, завклубша, як щось понавигадує! Ремонт у клубі заманулося їй зробити, пів літа танців для молоді не було, а коли ремонт закінчили, то нехай іде молодь ще прибирати їй допомагає!

— Ну, так гарно ж у клубі буде… — припустила Ліза.

— Гарно. Й танці там будуть. Ти ж, мабуть, теж хочеш піти? — підморгнула їй бабуся.

— Я… напевно…

     Ліза була здивована. Тепер вона вже розуміла, що бабуся нічого не знає про неї та Матвія й вирішила, що Ліза зустріла колишніх подружок і пішла з ними прибирати в місцевому клубі. А тепер ще й відправляє її туди на танці.

    Але Ліза взагалі ніколи не була на сільській дискотеці. Та й на шкільній їй довелося побувати лише кілька разів. Тому дівчина не знала, що відповісти бабусі й чи сподобається їй там. Але бабуся продовжувала наполягати.

— Іди, не бійся. Ми з дідусем батькам не розповімо. А самі вони точно не приїдуть, бо обоє у відрядженні. Так що не хвилюйся.

— Та я… щось…

— Хвилюєшся, у що вдягнутися?

— Так, — погодилася з бабусею Ліза, хоч це її зараз найменше цікавило.

— Та ти в мене така красуня, що не вдягнеш — усе одно будеш гарною.

— Ну, не знаю…

— Зате я знаю. Сідай, щось поїж і йди збирайся. Дідусь поїхав у місто, то теж пізно буде…

    Ліза й сама не знала, чи хоче йти на цю дискотеку. Та вже за кілька хвилин після розмови з бабусею перебирала свої речі, обираючи вбрання для танців. Дівчину більше хвилювало, як і з ким вона туди піде, адже колишніх подружок вона не зустріла й навіть не знала, як вони зараз виглядають. Та бабуся думає інакше, тож потрібно зробити все, щоб вона нічого не запідозрила.

     І Ліза в першу чергу вирішила зателефонувати Матвію.

— Слухаю, моя Принцесо. Які будуть накази? — напівжартома запитав Матвій, відповідаючи на її дзвінок.

     Хлопець таки взяв до рук косу, збираючись покосити траву на подвір’ї бабусі.

— Є одна вказівка!

— Слухаю, Принцесо! — Матвій говорив усе тим же жартівливим тоном.

— Збирайся на танці!

— Що?! Тільки не це! В житті не ходив на танці!

— Матвію, невже ти не запросиш мене на повільний танець? — жалібно мовила Ліза.

     І тут Матвій уявив цей момент: напівтемне приміщення, повільна мелодія, і він, пригортаючи до грудей Лізу, повільно рухається в танці… Дивиться в її очі, відчуває тепло її тіла й дихання. І всі навколо заздрять йому…

— Ну, Матвію, підемо? — знову запитала Ліза.

— Гаразд, але за умови, що ти танцюєш лише зі мною, навіть якщо я зовсім не вмію цього робити.

— Ну, звісно, з тобою. Навіщо ж мені інші? Але дивись, Матвію, щоб ніхто нічого не запідозрив, ми підемо на дискотеку окремо. Спочатку я прийду, а ти десь за двадцять-тридцять хвилин. Тоді підійдеш до мене, запросиш на танець, а потім проведеш додому. Домовились?

— О, ну звичайно. Тільки нагадую ще раз — я дуже ревнивий і не потерплю, щоб навколо тебе крутилися інші хлопці.

— Поки тебе не буде, поруч зі мною будуть лише дівчата. І то, якщо я пригадаю, як вони виглядали.

— Добре, тоді мені час збиратися.

— Так, я за пів години буду. І ти не барися.

— Обіцяю, дуже скоро буду біля тебе! — сказав Матвій і відразу поніс косу в сарай.

— Що, не хоче косити коса, синку? — почувся позаду голос бабусі.

— Та я маю деякі справи…

— До міста поїдеш?

— Ні, тут.

— Ой, дитино, хоч не йди битися з місцевими! — застерегла бабуся.

— Ні, бабусю, цього робити не збираюся.

— Ну, а що ж?

— Бабусю, скажу вам по секрету: сподобалася мені тут одна дівчина. Хочу на танець її запросити.

— Он воно як! — усміхнулася бабуся.

     І більше нічого не питала. Видно було, що відповідь онука її потішила. Та тільки вона й гадки не мала, яка саме дівчина йому сподобалася.