37.

— І де ж ти вештався цілу ніч із хворою ногою? — насмішкувато спитав Славко у Матвія, коли побачив хлопця.

— Та в гаражі. Хотів трохи підремонтувати мотоцикл, та заснув там… — вирішив збрехати Матвій.

— Ой, щось не віриться мені, що ти сам там спав…

— А хоч би й не сам, то що тобі?

— Та, звісно, нічого. Але якщо це не порушує правил нашої домовленості. Ти в нашій квартирі живеш, а допомагати працювати не хочеш, за комуналку не заплатив і пропадаєш хтозна-де.

— Якраз сьогодні планував заплатити за квартиру.

— Дивись мені, бо якщо дізнаюся, що не платиш, голову відірву.

— Та сплачу, сплачу…

     Найбільше Матвієві хотілося спати, але спочатку треба було піти й заплатити за комунальні послуги, щоб Славко не здіймав кіпішу. А після цього мав іще одну справу.

     У касі банку Матвій згаяв чимало часу, та все ж оплатив комуналку й узяв квитанції, щоб показати їх Славку. Потім вирішив зайти в один підпільний магазин. Зовні він виглядав як звичайна дешева забігайлівка: пиво, таранька та ще щось на закуску. Кілька пияків сиділи за дерев’яними столиками, але Матвій цілеспрямовано попрямував до тумби, що слугувала барною стійкою.

— Що, Матвію, хочеш щось здати? Хазяїна немає, — одразу повідомив його офіціант.

— Та ні, здавати не буду, — відказав Матвій.

— То що, пива тобі налити?

— Ні, не хочу. А хазяїн коли буде?

— Не знаю. Він не каже. Пішов та й усе.

— Послухай, я прийшов не здавати, а дещо купити.

— Купити?

— Так, ноутбук. Славко недавно мав його здати. А мені він сподобався, тож вирішив викупити.

— І навіщо він тобі?

— Просто сподобався… Можеш піти глянути, чи він там є?

— Ну гаразд, піду подивлюся.

     Через кілька хвилин хлопець повернувся.

— Є один. Вісімсот баксів — така ціна стоїть.

— Добре. Беру, — погодився Матвій, бо це було дешевше, від суми яку просив Славко за ноутбук.

— Що? Прямо зараз?

— Так. А чого ходити туди-сюди? Ціна є, я плачу гроші, а ти даєш ноутбук. Претензій від хазяїна не буде.

— Покажи гроші.

     Взявши гроші, хлопець відійшов із ними в іншу кімнату — мабуть, перевірити, чи справжні. За кілька хвилин повернувся й виніс у чорному пакеті ноутбук.

    Матвій про всяк випадок перевірив, чи це саме той, який він шукав, подякував і нарешті вирушив додому спати. На щастя Матвія, вдома нікого не було. Тому він заховав ноутбук у шафі, а сам ліг спати.

    А завтра зранку поїде в село. До Лізи.

           ***

     Ще не було й дев’ятої ранку, коли Матвій уже стояв у дворі бабусі Наді.

— Матвійку, синочку, як добре, що ти приїхав! — вигукнула бабуся, виходячи з-за хати.

     Матвій відразу помітив, що вона схвильована.

— Що сталося, бабусю? — запитав він.

— Та коза моя Лиска втекла! Я вранці вела її на випас, а тут сусідський собака вискочив. Вона сполохалася й рвонула кудись. Я вже всі людські городи обійшла — немає ніде. А вона для мене така дорога. Мені її молочко ой як потрібне!

— Не хвилюйтеся, бабусю. Нову купимо! — заспокоїв її Матвій, дивуючись, що в бабусі виникла така проблема.

— Та ти що, синку! Михайло казав, що отам за городом живе, і бачив, як вона в ліс бігла. То ж там, як нападе на неї якийсь звір… Шкода мені Лиски… — Бабуся мало не плакала.

— Гаразд, бабусю. Поїду в ліс, подивлюся, — погодився Матвій.