36

Матвій сидів на холодній цементній підлозі. У підвалі, де його замкнули, було сиро й холодно. Хвора нога знову почала нити, а сісти не було на що. Тому, коли терпіти стало несила, хлопець таки опустився просто на цемент. Так і просидів усю ніч, не зімкнувши очей.

    Матвій зрозумів, що настав ранок, коли в підвалі стало трохи світліше. Хлопець прислухався до кожного шереху, чекаючи, що ось-ось по нього прийдуть.

      «Невже за таке вбивають?» — думав він. Адже він нікого не зрадив, не підставив, не обдурив… Просто не знайшов потрібної папки. Та й то лише тому, що її там не було. Матвій намагався тішити себе надією, що його все-таки не вб’ють. Адже життя тільки починалося. Ліза чекає на нього, і він має бути з нею. Має зробити її щасливою. Хоча… може, Ліза була б щасливішою з іншим? Із чоловіком, який не буде таким, як він… бандитом. Але була ще бабуся. Вона любила його, незважаючи ні на що. І, крім Матвія, у неї майже нікого не залишилося. Хіба що донька — мати Матвія, яку він намагався знайти й обов’язково має знайти.

     Матвій важко зітхнув.

— Ні, не вб’ють… — сказав він напівголосно.

     А потім йому спала на думку ще страшніша можливість: а якщо вони просто залишать його тут помирати? У Матвія пересохло в горлі, на лобі виступив холодний піт, а в очах на мить потемніло. Безсонна ніч давалася взнаки, і хлопець на якийсь час провалився в сон. Неспокійний, важкий сон. Крізь нього Матвій чув якісь різкі звуки. Потім шум посилився. Хлопець через силу розплющив очі й побачив, що до нього хтось наближається.

— Ану, вставай! — скомандував той, хто прийшов.

     За ним виднівся ще один силует.

— Пішли. Швидко!

     Матвія підхопили під руки обидва чоловіки й потягли за собою.

— Куди ви мене ведете? — намагаючись сфокусувати сонний погляд, запитав Матвій.

— Зараз дізнаєшся! — кинув один із них і продовжив тягти хлопця вперед.

     Матвія привели до кабінету Гріма. Поруч із ним за комп’ютером сидів Гриф.

— Ну як, Лебеде, нічка? Виспався? — зухвало запитав Грім.

— Ні. Я не спав, — стримано відповів Матвій.

     Зовні він тримався спокійно, але насправді серце гупало так, ніби ось-ось мало вискочити з грудей.

— Ну як тобі п’ятизіркові умови мого «готелю-підвалу»? — продовжив Грім.

— Ну дуже… — чесно відповів Матвій.

— Он як? А могло б бути й гірше… Гаразд, про інше поговоримо. Вчорашнє завдання ти не виконав. Приніс тільки частину інформації, а мені цього мало. Але ти ж ніби старався, та й трапилося це вперше. Тому поки що тебе відпущу. Грошей, звісно, не заробив. Але запам’ятай: мій підвал — ще дуже елітне місце. Є й набагато гірші місця.

     Матвій слухав і не вірив власним вухам. Невже він вийде звідси живим і неушкодженим?

Десь глибоко в душі хлопець відчув полегшення, хоча все ще стояв нерухомо.

— Можеш іти, — кинув Грім.

     Матвій розвернувся й рушив до виходу.

     Вийшовши на вулицю, він із полегшенням видихнув. Розумів, що ця історія ще не закінчилася, але тепер у нього принаймні був шанс побачитися з Лізою.

     Матвій опустився на стару, трохи поламану лавку й заховав обличчя в долонях. Звісно, краще було б поспати у власному ліжку, але зараз хлопець вирішив хоча б кілька хвилин просто відпочити.

     Сон знову почав долати його. Йому наснилося, що ті самі громили знову кудись його ведуть. Матвій спробував прогнати сон, але раптом зрозумів: це не сон. Ті двоє справді знову стояли поруч і тягнули його назад.

— Мене ж Грім відпустив! — спробував зупинити їх Матвій.

— А тепер передумав. Так що йди й не пручайся!

     Матвій підкорився. Місце було безлюдним, тому розраховувати на чиюсь допомогу було марно. За кілька хвилин хлопець знову стояв перед Грімом.

— Ну що, далеко не втік? — запитав той.

     Матвій лише похитав головою.

— Та й не варто від мене тікати. Все одно дістану, де б ти не був. Зрозумів?

— Так, — тихо відповів Матвій.

— От і добре. Гаразд, тримай. Це тобі.

     Грім простягнув йому конверт. Матвій узяв його й відчув, що всередині щось важке.

— Вдома порахуєш. Сподіваюся, будеш задоволений платнею. А знаєш, чому я передумав?

     Матвій похитав головою.

— Інформація, що містилася в зеленій папці, була продубльована на зеленому диску. Молодець, що додумався прихопити його. Там багато інформації, яка може мене зацікавити. Тобі пощастило, що Гриф кілька хвилин тому перевірив диск. Тож цього разу можеш іти. Думаю, наздоганяти тебе більше не будемо. Грім зробив паузу. — А завтра я зателефоную. Тоді скажеш, чи хочеш працювати з нами далі. Поки що вибір за тобою.

     Матвій нічого не відповів.

     Вийшовши на вулицю, він уже не сідав на лавку відпочивати, а попрямував якнайдалі від цього місця. Повертатися сюди йому більше не хотілося. Добре, що Грім сказав: тепер у нього є вибір.