35

    Як і наказав Грім, Матвій чекав на нього о дев’ятій вечора біля входу до його офісу. Приблизно о 21:10 звідти вийшли троє накачаних молодиків.

— Ти Чорний Лебідь? — запитав один із них.

— Так, — коротко відповів Матвій.

— Поїхали з нами! — сказав молодик і вказав на темну автівку, припарковану неподалік.

— А Грім? — запитав Матвій.

— Це його вказівка! Дорогою розкажемо, що будеш робити.

     Звісно, Матвієві нічого не залишалося, як піти за ними. Матвій сів на заднє сидіння поруч з одним із людей Гріма. Авто повільно рушило нічними вулицями міста. Моросив дощ, дув холодний вітер. Погода була не з найкращих.

     Матвій дивився крізь мокре скло автомобіля й бачив уже не темні вулиці, а зовсім інші миті. Вони з Лізою сидять у затишній кімнаті, вкрившись одним пледом, і туляться одне до одного. Щасливі…

— Сьогодні завдання схоже на попереднє! — Неприємний грубий голос повернув Матвія до реальності. — Проникнеш в офіс. У кабінеті директора на столі знайдеш дві папки: одну синю, іншу зелену. Забереш обидві й швидко втікатимеш. Сигналізацію й охорону ми беремо на себе. Але не затримуйся — охорона там змінюється досить часто. Щойно щось запідозрять, направлять підкріплення.

— Чому мені дістається найбрудніша робота? — запитав Матвій.

— Бо ти новий. А Грім платить за цю роботу чималі гроші.

     Матвій промовчав. Він розумів, що слова нічого не змінять. Так само розумів і власну небезпеку: якщо приїде підкріплення, люди Гріма просто залишать його самого.

     Автомобіль зупинився неподалік офісної будівлі. Чоловіки вийшли першими. Матвій озирнувся на темні вікна й поправив куртку.

     Вони обійшли будівлю з іншого боку. Службовий вхід був майже непомітним із дороги.

— Ти заходиш першим, — сказав один із чоловіків. — Ми залишаємося зовні.

— А сигналізація?

— Зараз знімемо.

    Чоловік дістав із кишені невеликий пристрій і підійшов до електричної шафи біля службового входу. Другий тим часом пішов уздовж будівлі, перевіряючи, чи немає поблизу охоронця. Матвій стояв біля дверей і чекав. За кілька секунд почувся тихий клац.

— Готово, — сказав чоловік біля шафи. — Сигналізація мовчить.

— А охорона?

— Зараз буде.

     З-за рогу з’явився охоронець. Помітивши незнайомців, він рушив до них.

— Ви хто такі?

     Один із чоловіків зробив крок йому назустріч.

— Спокійно. Поговоримо.

     Матвій не став чекати, чим закінчиться розмова. Один із його супутників непомітно дав йому знак.

— Заходь.

     Чоловік відчинив службові двері ключем. Матвій швидко прослизнув усередину. Позаду почувся приглушений голос, кілька кроків, а потім запала тиша. Матвій озирнувся.

— Усе нормально, — тихо сказав один із чоловіків. — Працюй.

     Він зачинив двері.

     Усередині було темно. Матвій піднявся сходами на другий поверх. Він знав, що часу в нього небагато. Дістав ключ, який йому дали, і вставив його в замок кабінету директора. Замок тихо клацнув. Матвій зайшов усередину. На столі лежало кілька папок. Він швидко почав їх перебирати, але синьої теки не було. Тоді відкрив шафу. На нижній полиці лежала синя папка.

Матвій витягнув її. Зеленої папки ніде не було. У кутку кімнати стояв невеликий металевий сейф. Він був замкнений. Матвій спробував його відчинити, але не зміг. Саме в цей момент унизу знову почувся шум. Матвій завмер, притискаючи папку до грудей.

— Лебеде, виходь! — тихо долинув голос одного з чоловіків. — Виходь!

     Матвій сховав синю папку під куртку й озирнувся навкруги, шукаючи зелену. Та марно.

— Швидко виходь! Зараз буде підмога! — почувся голос знизу.

     На лобі Матвія виступив піт. Залишатися далі було небезпечно, але йти без зеленої папки — теж.

     Він кинув погляд на стіл і вже рушив до дверей. Проте раптом повернувся назад і забрав зі столу якийсь диск у футлярі. Матвій розумів, що, найімовірніше, те, що просто лежить на столі, особливої цінності не має. Та все ж прихопив і його. Тоді чимдуж побіг геть.

     Матвій встиг втекти за кілька хвилин до появи нових охоронців. Їхня автівка вже їхала сусідньою вулицею, коли вони почули звуки сирен — поліцейської машини та швидкої допомоги. Хтось уже встиг їх викликати.

— Сподіваюся, цей охоронець не розгледів наших облич, — задумано сказав один із людей Гріма.

— Ми були в капюшонах і окулярах. Що він там міг розгледіти в таку пору? — відповів інший. — Віддавай, Лебеде, що там набрав.

— Папка лише синя, — Матвій простягнув її своєму сусідові.

— Ти що, жартуєш?! Інша де?

— Не знайшов.

— Погано шукав, значить! — підключився до розмови третій. — Сам розкажеш про це Гріму.