32

     Матвій зачекав ще кілька хвилин після того, як Ліза увійшла у свій двір, а тоді подався додому. Настрій у нього був піднесений: хотілося стрибати, танцювати й співати водночас. Йому так подобалася Ліза! А думка про те, що їхні почуття взаємні, дуже тішила Матвія.

      Він уже навіть будував плани на майбутнє. У них із Лізою має бути власний дім. Матвій бачив будинок, у якому зараз жила дівчина, і розумів, що поки не в змозі придбати щось подібне. Але дуже сподівався, що для Лізи буде важливіше бути поруч із ним, ніж те, в яких умовах вони житимуть. Матвій знав, що його заощаджень поки не вистачить навіть на квартиру. Отже, потрібно підзаробити. Тільки як? Із Славком та Артуром він заробляє, але такими заробітками на власний дім швидко не назбираєш.

      І тут у кишені Матвія задзвонив телефон. Хлопець сподівався, що це Ліза. Але помилився — телефонували з незнайомого номера.

— Алло, — відповів хлопець.

— Це Чорний лебідь? — прозвучало в слухавці.

— Так, — відповів Матвій. Він уже знав, хто телефонує.

— Ну як твоя нога?

— Та вже краще…

— Отже, зможеш приступити до роботи?

     Деякий час Матвій мовчав. Чомусь хотілося відмовитися. Він розумів, що це не автомагнітоли з автомобілів красти. Там буде і серйозніше, і небезпечніше. Але відмовляти таким людям теж було небезпечно.

— Напевно… — невпевнено промовив він.

— Добре. Тоді завтра на вечір і ніч нічого не плануй. Я зателефоную заздалегідь.

     Такий гарний день і лише одна коротка розмова телефоном так його зіпсувала. Тепер Матвій втомлено йшов додому. Нога, яка поруч із Лізою зовсім не боліла, тепер знову почала набридливо дошкуляти.

      Прийшовши додому, Матвій помітив, що хлопців немає. Він розумів, що вони пішли «працювати». Сам він теж мав би йти з ними, але весь цей час відмовлявся через травмовану ногу. А тепер доведеться відмовитися ще й завтра, адже цього разу Грім чекатиме саме на нього.

        З такими сумними думками Матвій ліг спати. Сон теж був неспокійним. Спочатку йому наснилася Ліза. Вони разом гуляли парком, розмовляли, і все було добре. Але потім чомусь там з'явилися Грім і Гриф. Вони стали тягнути Матвія та Лізу в різні боки. Ліза плакала й простягала до нього руки, а він ніяк не міг до них дотягнутися.

      Матвій прокинувся в холодному поту. На вулиці вже розвиднялося, а на сусідньому ліжку міцно спав Артур. Матвій знову ліг, але заснути вже не вдавалося. Тому хлопець вирішив вставати. Годинник у коридорі показував шосту тридцять. Матвій уже остаточно вирішив, що спати більше не буде.

     У коридорі просто на підлозі лежало кілька речей: автомагнітола, годинник, телефон і ноутбук — результати «нічної праці» Артура та Славка.

      Матвій байдуже минув їх дорогою на кухню, але чомусь на мить озирнувся й уважніше придивився до речей.

— Не може бути… — уголос сказав він і пішов варити каву, сподіваючись, що вона його збадьорить і допоможе прояснити думки.