Глава 1. Дивний артефакт.

Глава 1. Дивний артефакт.

Алекс, чоловік тридцяти п’яти років, мчав вулицею на роликах. Був одягнений у футболку з короткими рукавами та шорти до колін. Він перетнув головну дорогу та потрапив до парку. Зграя собак відразу зацікавилась таким способом руху і почала гавкати та гнатися за ним.

«Мені ще цього бракувало», ─ відразу пронеслося в думках Алекса. Серце його пришвидшено забилося і він додав швидкості. Дорога була нерівна, його ноги дрижали по асфальті, серце калатало, як несамовите. Та він намагався щонайшвидше відірватися від погоні. Бо перспектива бути покусаним собаками його не надихала. Та ось він вирішив зійти з проїжджої частини і ступити на траву. Це було даремно. По слизькій траві його ноги почали роз’їжджатися і він впав, боляче об щось вдарившись.

«Що тут ще таке?» ─ подумав він і намацав під собою якийсь камінь. Коли він його схопив, то позаду нього засяяло якесь світло. Він озирнувся і побачив портал. Це було щось схоже на велике дзеркало, що сяяло по периметру, виблискуючи якимось чарівним світлом. Заввишки два метри і шириною близько метра. Посередині була якась наче рідина. Здавалося, що хвилі на морі, які виблискують сонячним світлом, у яких воно відбивається. Це виглядало захопливо, але якось незвично і тому викликало подив.

На мить Алекс злякався незвичного явища і впустив камінь. Через декілька секунд портал зник.

«Що то було? ─ запитав Алекс сам у себе. ─ Я ж не пив, я нормальний, тверезий. Невже я так забився, що в мене галюцинації?»

Він подивився на камінь і побачив, що він незвичайний. Камінь був синього кольору. А на ньому виділявся напис жовтими літерами: «Телепорт». На дотик він був гладенький, у формі еліпса. Здавалося наче його спеціально виготовили хороші майстри. Виглядав він дуже просто, але ніс у собі щось магічне і мав силу, незвичну для цього світу. І хлопець це зрозумів.

Алекс знову взяв камінь у руку і, не звертаючи уваги на портал, що знову відкрився, поклав його у рюкзак за спиною. Камінь був на диво холодний. Хоча погода була спекотна.

Алекс доїхав до найближчої лавки, щоб сісти і відпочити. Ще треба було зібрати думки докупи.

«І що мені тепер з ним робити? ─  думав він про себе.  ─  Якщо я туди увійду, то що трапиться? Раптом там на мене нападуть? А може, навпаки, я там стану багатим і щасливим. Може, там знайду собі  якусь принцесу і одружуся. А то вже мені тридцять п’ять років, а я ще не одружений. І дітей немає. І роботи постійної теж немає. Ще й мати свариться і каже, щоб я вже собі власне житло шукав. А я всі кошти витрачаю на мандри і розваги. Може, це мій шанс потрапити у казку.»

Він засміявся своїм думкам і відкрив рюкзак. Камінь лежав і поблискував на сонці. Алекс врешті наважився взяти його в руки. Портал знову відчинився. Він одягнув рюкзак і підійшов до порталу дуже близько. Але ще боявся зробити останній крок.

«Чому я такий несміливий? Я дійсно як дитина. Вірю у всякі казки. Може, це якийсь розіграш. І хтось так жартує і знімає на камеру». Алекс роззирнувся довкола та нікого не побачив. Парк був безлюдний. Був ранок вихідного дня.

Поки він стояв і не міг наважитися зробити крок у портал, собаки, що відволіклися на машини, зупинилися. І розбіглися. Але одна з них тихенько підійшла ззаду до Алекса і гавкнула. Від несподіванки він круто повернувся на роликах та спиною провалився у портал. Руки розтиснулися і камінь випав. Через декілька секунд портал зачинився. А камінь покотився по траві, налякавши собаку. Собака втекла зі здивованими очима від всього побаченого. А камінь продовжував котитися, поки не перся в ніжку лавки. Він повернувся стороною з написом «Телепорт» до землі так, щоб напис не кидався в очі і став міняти колір. З синього він став сірим. І став виглядати як звичайний камінь.

_____________

✨ Запрошую до моєї творчої майстерні!
Нещодавно я створила свій Telegram-канал, де збираюсь ділитися залаштунками написання книг, процесом створення нових історій, розкривати більше про вже існуючі твори, а також своєю поезією (там уже є мої вірші та дипломи перможця з поетичних конкурсів, більше про мене  і не тільки). Приєднуйтесь до нашої затишної спільноти:
👉 https://t.me/Anastasiia_Kovalenko_lit