Буря

За вікном хурделиця розгортала біле полотнище, ніби намагалася сховати світ під своїм покривалом. Вітер завивав у димарі, шарудячи лапатими сніжинками об скло.  

У залі було тепло і затишно. На дубовому столі парував трав’яний чай, від нього йшов терпкий аромат чебрецю та меду. Поруч стояла тарілка з хрусткими булочками, поряд – невелика миска з малиновим варенням, що переливалося рубіновими відблисками в світлі свічок. 

Ремі виніс піднос, поставив перед Соланж і сів, потягнувшись за чашкою. Він нічого не казав, звично підперши голову рукою.  

Гарет і Ліора сиділи на своїх місцях, Ліора перегортала сторінки книги, а Гарет зосереджено витирав віск зі столу, ніби думав про щось важливе.  

Селеста, загорнувшись у теплу накидку, поглянула на дітей.  

Равена взяла вишивку і повернулася до сестри:  

— Соланж, бери швидше, поки ще тепле.  

Але Соланж мовчки вхопила булку, встала з-за столу і попрямувала до своєї кімнати.  

Равена зупинилася, здивовано дивлячись на неї.  

— Ти куди?  

Соланж різко обернулася, в її очах спалахнув гнів:  

— А навіщо це? Ви вже ситі чарами та енергією. А я поїм у кімнаті. Не треба сидіти й дивитися, як я це роблю.  

Дівчинка з силою хлопнула дверима, і звук віддався в стінах важкою луною.  

У кімнаті настала напружена тиша.  

Ремі витримав паузу, потім беземоційно підняв чашку:  

— Ну що ж, як кажуть, зимові бурі бувають не лише надворі.  

Селеста відклала книгу і глянула на Гарета та Ліору.  

— Соланж вже не маленька. І щось її глибоко гризе.  

Равена сумно перевела погляд на двері:  

— Сестра ж не винна, що не така, як ми. Але їй боляче...  

Гарет провів рукою по обличчю, ніби намагаючись прогнати втому:  

— Ми не можемо змінити її природу. Але, мабуть, ми десь втратили Соланж на цьому шляху…  

Ліора мовчала, тільки її пальці стисли край книги трохи сильніше, ніж потрібно.  

За вікном вітер здійняв новий вихор снігу, і мовчазний дім залишився серед хуртовини, у своїй власній бурі нерозуміння та суму…