Останній бій

Серпень 1979року .Ідей для врємяпрепровождєнія у
нашого юного рокітняньського колектива було море,
но,єслі шо, тікать було нікуди,бо стару бєсєдку в садіку
окупували разні целующієся парочки ( від Іркіного
Пашки з дєвочками не з нашого кутка до баби Ольги з
Дідом Федором). Пробували перенести сєкрєтний штаб на
стройку,але там уже були тайний орден друзєй алкаша-Васьки і собачий туалєт . Отож , под сєнью халабуди ми
присвячували спекотні серпневі дні настольним іграм :в
дурака”,, “ пьяніцу”,”вєдьму” і “вєрю-нє-вєю”.
-Капєц,а не канікули!- бубнить сердитим басом
Бабенчиха,роздаючи потрьопані карти.
-В школу скоро, а вспомнить нічого,-піддадкує Валька
Курьянша.
-Із-за тих “шури-мури” ми без штаба осталися,-доливає
масла в огонь Серьога Студєбеккер.-” можна подумать,на
всі Прилуки токо одне мєсто для того дєла….”
-А шо,єслі…..
Вирішили,шо як начне темніть, Ірка (яка вже рік ходила в
циркову студію),лізе на кришу бєсєдки, а ми ховаємося
поряд в кущах. Дожидаємся парочку. Коли “шури-мури”
будуть в самому розпалі ,Ірка через дирку в криші спускає
велику дохлу крису на вірьовці (якраз підходяща
,свіжозадушена нашим котом Йоською валялась согодні на
смітнику) і тягає її по підлозі, легенько чіпляючи ноги
дами. Дама вищить і тікає. Кавалєр біжить за нею. Ми
бомбим кавалєра обгризеними качанами( якраз був сезон
вареної кукурузи) і тікаємо додому. Підуть чутки,шо в
бєсєдці завелись криси,а в садіку- хулігани і сєкрєтний
штаб знову буде наш.
В розвідку послали кучеряву Ксюху з малим Ігорем(він був
для прикриття,єслі шо”ми тут гуляли,а дітьо захотіло піпі”). Розвідка доповіла,шо Пашка з дєвочкою на каблуках і
в колготках уже на об єкті. Ми загорнули крису в ганчірку,
підхватили торбу з качанами і крикнули своїм,шо сходим
ненадовго на площадку. Ігоря по дорозі вернули тьоті
Тані ,бо йому вже пора було спать.
Коло задньої хвіртки садіка Ірка з істочніком дівчачого
ужаса пішла вперед, Діку тихенько дали команду “лєжать”,
поділили порівну “снаряди” і розсрєдоточились по кущах
біля входу в бєсєдку.На шарудіння на криші ніхто уваги не звернув,бо парочка
всередині була на тій стадії нєжностєй,шо не помітила б
навіть папу тої дєвочкі, якби він випадково туди заглянув.
Дохлий голохвостий звірьок свою місію виконав блискуче.
Спустившись вниз на вірьовочці,він не тільки пройшовся
по ніжках дєвочкі,а навіть зачепився за колготки
довжелезними кігтями, випущеними в смєртєльному
двобої з нашим Йоською. Криса пересувалася шустро і
невимушено,будучи прив язаною до вправної Ірчиної руки.
Колготки тріснули і пустили дівниє
стрєлкі.Дєвочка,побачивши.як вони розходяться з-під
крисіних лапок на іі ногах,з пронизливим вереском побігла
геть, вистрибнувши з колготок,туфель і бєсєдки одночасно.
Пашка хватає покинуті туфлі,.вискакує слідом і попадає
під обстріл качанами….
-Стаять!!!!!- вибухнуло в повітрі і всі завмерли. Потім
обережно повернули голови і побачили направлене на нас
ружжьо.Над ним у сгущающихся сумєрках білів
полотняний картуз, поруч випливла голова Діка,шо прибіг
на шум.
-Організовано ідьом в центальний корпус.-приказало
ружжьо в картузі і хитнулось,показуючи напрямок. Дік
(неочікувано і тому страшно) гавкає, картуз падає,ружжьо
стріляє.
Спрацював ефект стартового пістолєта і всі побігли.
Побігла боса дєвочка з розмазаною помадою,побіг
Пашка,мотиляючи руками з туфлями на каблуках, дуже
швидко побігли ми,двіжимиє страхом наказанія за пізнє
повернення додому, Ірка бігла з криком:
-Паша! Мене там не було! Я тут курей закривала!”, але її
видавала прив язана до руки криса,шо волочилася по землі
з дєвочкіними колготками в когтістих лапках..
Останнім вальяжной трусцой біг Дік з полотняним
картузом в задоволеній пащі.На углу переулка нас ждали батьки. В руках у них були
предмети,що мали помогти нам засвоїти лекцію «про режим
сну в дитячому і піждітковому віці»,а
саме:кропива,лозини і деркачі
Перед тим,як нас похватали за шо під руку попало і
розтягли по хатах, колька Лисенко встиг голосно
прошепотіти:”Кажеться,це був наш послєдній бой.” Але
життя вирішило інакше..

Чутки про"нєвмєняєму сцикопіхоту" розійшлися
блискавично. Парочки стали обходити бєсєдку. десятою
дорогою,і сєкрєтний штаб знову був наш