- 22 -

Сільвана навіть не збиралася сидіти в кімнаті. Вона дозволила прислузі зачесати її волосся у високий тугий хвіст, намалювати бузкового кольору стрілки. Замість сукні вона одягла короткий топ лілового кольору із пишними мереживними рукавами та спідницю, яка на талії мала кілька срібних ланцюжків, а від стегна й до кісточок глибокий розріз.

Літо було майже в самому розпалі, і температура в столиці була значно теплішою, ніж в її рідному містечку. Садок в якому проводилося щоденне чаювання було справжнісінькою оранжереєю в прозорому куполі, захищаючи дав від непередбачуваної погоди. Фруктові дерева, хвойні й навіть кленові були прикрашені стрічками; кущі троянд, півоній та ще купи різновидностей доглянутих квітів – заповнювали оранжерею пахощами. Музика бринькав тендітну, не нав’язливу мелодію, доки прислуга розливала чай по столиках для відвідувачів.

Чайний сад – мала оранжерея назву, та не завжди там пився чай. Сільвана всміхнулася, зайшовши до саду, в супроводі прислуги. Знайшов поглядом знайоме обличчя Ідани Вайс, вона відразу попрямувала до неї.

— Вітаю, — вона кивнула головою, прислуга в цей час швидко підставила чашку з чаєм, де плавали пелюстки квітів жасмину.

— Як чудово, що ти прийшла, — Ідана широко всміхнулася. — Курага в шоколаді. Спробуй, це неймовірно смачно і зовсім не корисно для фігури, — веселий сміх вирвався з її неї.

Сільвана трішки нервувала через своє ліве око, але Вайс навіть натяку не подала, що вона мала якусь ваду, лиш підсунула цукерки, які були новинкою в королівстві.

— Ви сьогодні без компанії? — поцікавилася Фалоне.

— Ліран напевне не вилазить із ліжка. Думка про смерть Зена освіжила її почуття до чоловіка. Так сказати все заграло барвами. Віві… здається в неї там якісь її військові справи. А з рештою, в мене немає настрою розділяти чашку чаю. Чудово, що ти завітала, — вона розправила плечі.

— Я також вельми люб’язна, що ви мені складаєте компанію.

— Дівчинко, ти ж перлина із всього цього саду! Як я можу не скласти тобі компанію?! Мені прикро, що король тебе знову замкнув. Навіть в аудієнції мені відмовив.

— Мінливий настрій короля, ніколи не передбачиш.

Сільвана відпила кілька ковтків чаю, заїдаючи цукерками, яких вона ніколи не куштувала.

— Я маю для тебе подарунок, — Ідана потягнулася до невеличкої сумочки, яка лежала на сусідньому стільці. — Постійно ношу його з собою, чекаючи можливості тобі це віддати.

Вайс протягнула коричневу маленьку торбинку. Фалоне прийняла дарунок, й відразу ж зазирнула в нього. Тісне з’єднання дрібних кілець із білого золота, які між собою утворювали ланцюжок. На ньому було нанизано п’ять бусинок: центральна була більшою за всі, точна мініатюра Левіафана, а по його обидві сторони тендітні буси у формі пелюстків півонії.

Браслет був коштовним. Біле золото цінилося найбільше, а центральна бусина була не інакше, як з нефриту, з дрібними деталями настільки, що здавалося що ціна його була ледь не в половину вартості всього міста Амтріс.

— Це надто дорогий подарунок, — вирвалося у Фалоне.

— Дівчинко моя, в тебе хороший зір. Я рідко кому роблю дарунки, і здебільшого ці привілеї належать членам моєї родини та королю.  Але ти… це мій скромний дарунок, на який я здатна, щоб виразити своє захоплення тобою.

— Мною? — вирвалося у Фалоне.

— Володарка Левіафана, — прошепотіла Вайс так, мов це була якась молитва. — Ти всім показала свою силу, і хто ти така насправді. Ніхто більше не посміє насміхатися у тебе за спиною. Надягнеш?

— Так, — Сільвана дістала ланцюжок повність, Ідана допомогла його їй застібнути за зап’ясті. Цього разу це був коштовний дарунок, від щирого серця, а не кайданами.

В цей момент з неба посипалися білі пластівці снігу, обліплюючи скло оранжереї. Здивоване охкання рознеслося гомоном поміж решти дам.

— Мінливий настрій короля, — хихотнула Ідана, допиваючи свій чай. — Сільвано, чи можу я вас попросити про маленьку послугу? Скористатися так сказати нашою дружбою.