13

Алазар

Мадам Сазорі виявилася досить приємною даркті. Їй було років сорок. Вона одягалася набагато стриманіше за своїх робітниць. Тканина її сукні виглядала дорого, а темне волосся було зібране у зачіску. Її обличчя ще не зачепили зморшки, але вона все одно користувалася косметикою, та лише в тому обсязі, щоб підкреслити вроджену красу. Вона неквапом підвелася зі стільця і ​​кивнула мені:

- Перший інстигатор Етенії, як ви тут опинилися? Чи не надто велика честь для провінційного борделю?

- Можливо й надто.

Я оглянув невеликий кабінет, пройшов уперед і без дозволу опустився на крісло для відвідувачів. Жінка, вивчивши мене настороженим поглядом, повернулася на своє місце.

- Чим я завдячую вашому візиту?

- На думку відвідати цей заклад мене наштовхнула Маріанна. Шкода, що сказати їй спасибі ви зможете нескоро.

- Маріанна? - здивувалася мадам Сазорі. Вона спантеличено опустила очі. - Але що вона накоїла?

- Стала третьою жертвою вбивці, що промишляє в окрузі Торпа, - відповів спокійно, спостерігаючи за реакцією співрозмовниці. Її погляд повернувся до мого обличчя, зіниці злякано розширилися, а приховати зміну кольору обличчя не допомогла навіть косметика.

- Її вбили? - все ще до кінця не усвідомлюючи, що трапилося, перепитала жінка. Я кивнув і вирішив дати трохи часу господарці закладу на усвідомлення ситуації. Через п'ять хвилин гнітючого мовчання, неквапливо почав говорити:

- Завтра всі газети Етенії писатимуть про Маріанну. Звідти ви зможете дізнатися подробиці. Репортери вже дізналися, що вона працювала у вас, тому скоро заявляться, якщо, звичайно, ще не сидять в одній із кімнат, вдаючи з себе клієнтів і випитуючи у дівчаток інформацію.

Після цієї заяви мадам стала виглядати зовсім нещасною. Погляд метнувся до дверей, а потім повернувся до мене. Але що робити з журналістами їй доведеться вирішувати самостійно, а я перейшов до найважливіших для мене питань:

- Розкажіть усе, що знали про Маріанну. Чи не змінювалася її поведінка останнім часом? Чи не з'являлися нові підозрілі клієнти? Може, хтось переслідував чи хотів зустрічі поза цим будинком?

- Начебто нічого такого не було, - загальмовано відповіла даркті, ніби була п'яна. Вона дивилася в одну точку перед собою і говорила беземоційним тоном: - Марі поводилася як зазвичай. Вона мала двох постійних клієнтів, але легко знаходила спільну мову і з іншими чоловіками. З дівчатами в неї теж були дружні стосунки. В нашому домі їй точно ніхто не погрожував. Більше ні про що вона не повідомляла, але думаю, якби вона знала, що їй щось загрожує, це було б помітно з її поведінки. Маріанна була дуже відкритою дівчиною, всі емоції напоказ... але нічого незвичайного останнім часом не відбувалося.

- А загалом? Як складалося її життя?

- Зазвичай від хорошого життя сюди не приходять, - мадам видавила сумну посмішку й обвела свій кабінет розсіяним поглядом. – Маріанна була з бідної родини. Говорили, що коріння в неї було досить високопоставлене і забезпечене, але до Марі жодної копійки не дійшло. Вона утримувала хвору матір, їздила зі свого містечка до Торпа на заробітки, але ніколи не журилася. Хотіла відкрити продуктову лавку та відкладала зароблені гроші на цю справу.

- Вона багато зібрала? - педантично уточнив, схиливши голову набік. Напевно, збоку виглядало, ніби я прикидаю, чи варто мені обнишпорити усі схованки жертви в пошуках незліченних багатств. Але мадам Сазорі раптово правильно зрозуміла моє запитання:

- Не настільки багато, щоб це могло стати приводом для вбивства. Близько двадцяти монет золотом, наскільки я знаю.

- Вбивають і за менше, - цокнув язиком і жестом попросив співрозмовницю продовжувати. Але з подальшої розповіді практично нічого корисного не отримав. Звичайна історія провінційної дівчинки, яка борсається як вміє, щоб вижити у цьому світі. Зажадав імена її постійних клієнтів. Мадам Сазорі удавано опиралася кілька хвилин, але зрештою назвала мені імена, а після цього випустила на двір через чорний хід. Мені дуже не хотілося зустрітися знову з Гароном або журналістами.